— І ще одне.
Джек і Катя мовчки дивилися на нього.
— Це не яка-небудь «Марія Селеста»: коли «Казбек» затонув, на ньому був екіпаж із сімдесяти трьох людей. Можливо, побачене всередині нам не сподобається. Ми рухатимемося вперед уздовж проходу. Переділка в нас за спиною блокує реакторний відсік.
Костас добрався до аварійного люка та зазирнув усередину субмарини. Ліхтар на його шоломі кидав хиткі плями світла на вкриті трубами та дротами стіни. Джек вирушив був за ним, але зупинився, обернувся й подав руку Каті. Та востаннє подивилася на двох техніків у ДСРВ і пірнула до люка слідом за Джеком і Костасом.
— Що це за біла речовина? — спитала жінка.
Куди б вони не подивилися, все було вкрито схожим на іній білим нальотом. Катя потерла поруччя рукавичкою, і речовина, як сніг, посипалася на підлогу, відкривши блискучу металеву поверхню.
— Це осади, — відповів Костас. — Імовірно, результати реакції йонізації між металом і двоокисом вуглецю, рівень якого суттєво підвищився після того, як газоочищувачі припинили роботу.
Примарний блиск лише посилював враження, наче вони опинилися у якомусь дуже далекому, майже потойбічному місці, яке не має геть нічого спільного з розташованим зовні старожитнім містом.
Вони повільно пройшли східцями на відкритий майданчик, у кутках якого чаїлася цілковита темрява. Ще кілька кроків, і Костас зупинився перед якоюсь скринькою між трубами, що пролягали в них над головами. Опустивши руку на пояс із інструментами, він узяв мініатюрний пневматичний очищувач, з’єднаний із балоном вуглекислого газу, й за його допомогою усунув наліт. Далі Костас підімкнув шнур, що тягнувся за ними з ДСРВ, і на панелі засвітився оранжевий вогник індикатора.
— Чудово! Обладнання й досі працює. А ми всі гадали, що радянська техніка набагато гірша за західну… — він глянув на Катю. — Будь ласка, жодних образ.
— Та які там образи…
За кілька секунд увімкнулося люмінесцентне освітлення. Перші його розряди нагадували далеку блискавку. Дослідники вимкнули свої головні ліхтарі й почали розглядати дивний світ — нагромадження панелей управління та різноманітного обладнання, вкритого білим снігоподібним нальотом. Вони наче опинилися в льодовій печері, і це враження лише посилювалося блакитним світлом та хмарками пари, що вилітали з їхніх масок у повітря.
— Це бойова рубка, звідси здійснювалося управління всім озброєнням підводного човна, — сказав Костас. — Маємо шукати тут свідчень щодо того, що ж сталося з човном.
Вони обережно пройшли до кінця сходів і спустилися невеликим прогоном. На підлозі лежала купа автоматів Калашникова впереміш із дугоподібними запасними магазинами. Джек підняв один із автоматів.
— Спецназівський варіант — бачите, із прикладом, що складається, — промовила Катя. — АК-74М, 5.45-міліметрова похідна від АК-47. Після погіршення політичної ситуації розвідуправління Генерального штабу СРСР видало наказ розміщувати на атомних підводних човнах загони спецназу — військ спеціального призначення. Головне розвідувальне управління боялося повстання екіпажу чи переходу на бік ворога, і відповідальність у такому разі ніс безпосередньо спецназ, а не капітан субмарини.
— Але зброя здебільшого зберігалася під замком на складі, — зауважив Джек. — До того ж мене дивує ще одна річ. — Він вийняв магазин і відтягнув засув. — Магазин наполовину порожній: з автомата стріляли.
Швидкий огляд показав, що решта зброї в аналогічному стані. Під купою автоматів можна було побачити пістолети та розсипані гільзи.
— Схоже, після бою хтось усе тут прибирав.
— Саме так, — долетів із центру приміщення голос Костаса. — Подивіться навколо себе.
У відсіку панувала цілковита руйнація. Комп’ютерні монітори обернулися на купи скла, електричних схем і дротів, а обидва перископи були потрощені так, що їх важко було впізнати. Штурманський стіл також був розколотий, рвані діри в його поверхні безпомилково вказували на те, що тут колись вели шалений автоматний вогонь.
— Рубку управління кораблем розстріляно вщент, — сказав Костас із віддаленого кутка приміщення. — Ось чому він не міг рухатися.
— А де ж команда? — спитала Катя. — Де всі?
— Загинули не всі, — відповів Костас і помовчав. — Зібрав же хтось цю зброю в купу! Окрім того, тут, напевно, були тіла, потім перенесені до іншого місця.
— Хай там куди їх перетягли, зараз їх тут немає, — сказав Джек. — Пропоную перейти у житлові відсіки.
Катя повела їх проходом до носових відсіків субмарини. Вони знов опинилися в темряві — аварійна система освітлення охоплювала лише головні приміщення. Чоловіки вже мали намір слідом за Катею увімкнути головні ліхтарі, коли раптом пролунав якийсь стукіт, а потому пронизливий зойк. Джек і Костас кинулися вперед.