Джек опустився на коліна біля порожніх пляшок і похитав головою:
— Але це, напевно, ще не все. Щось не узгоджується.
— Радянський світ наближався до свого краху, — відповів Костас. — Такі тверді горішки цілком могли переконати себе, що вони є останнім оплотом комунізму, бар’єром, який має захистити свою країну від західної експансії.
Чоловіки подивилися на Катю.
— Ми всі знали, що кінець близький, — сказала вона, — хоча дехто відмовлявся сприймати це. Але керівництво ніколи не саджало в атомні субмарини божевільних.
Щойно вони побачили висяче тіло, в них почало назрівати одне запитання, й нарешті Костас поставив його:
— А що трапилося з рештою екіпажу?
Катя далі вивчала сторінки щоденника. Надзвичайне здивування на її обличчі змінилося на вираз розуміння: схоже, вона нарешті збагнула картину в цілому.
— Усе сталося приблизно так, як ми, тобто морська розвідка, підозрювали тоді, тільки ще гірше, — сказала вона. — Це був човен перекинчиків. Його капітан, Євген Михайлович Антонов, вийшов із бази підводних човнів Чорноморського морського флоту в Севастополі у звичайне патрульне плавання, але не повернувся. Звісток про човен більше не надходило.
— Як він міг сподіватися на те, що вийде непоміченим із Чорного моря? — промовив Костас. — Турки за допомогою гідролокаторів дуже уважно стежать за Босфором, там не прослизне навіть миша.
— Не думаю, що він мав намір це робити. Гадаю, він поспішав на побачення, можливо, призначене на цьому острові.
— Він обрав не найкращий час для того, щоб перейти на бік ворога, — зауважив Джек. — Холодна війна вже закінчувалася, і кінець Радянського Союзу був не за горами. Гадаю, морські офіцери добре це розуміли. Краще було б просто дочекатися, доки все скінчиться само собою.
— Антонов був чудовим підводником, але диваком. Він так ненавидів американців, що командування навіть не наважувалося довірити йому човен із балістичними ракетами. Я сумніваюся, що це була зрада.
Але ці слова не задовольнили Джека.
— Мабуть, він мав щось цінне, те, що можна було запропонувати іншій стороні.
— Чи у щоденнику написано про подальші події? — спитав Костас.
Катя перегорнула ще декілька сторінок, потім заглибилася в читання й нарешті підвела очі:
— Наш приятель замполіт дізнався про задуми капітана за декілька годин до затоплення. Він викликав загін спецназу та у відсіку управління розпочав поєдинок із капітаном. Антонов устиг передати своїм офіцерам пістолети, але вони нічого не могли вдіяти з автоматами спецназу. Після кривавого бою спецназівці змусили капітана і тих, хто вижив, здатися, але тут субмарина вийшла з-під контролю та врізалася в морське дно.
— І що зробили з капітаном?
— Перед сутичкою Кузнецов заблокував технічний відсік і наладнав газоочищувачі таким чином, щоб вони не відкачували одноокис вуглецю, а навпаки, закачували його. Техніки померли ще до того, як зрозуміли, що відбувається. Що ж до Антонова і його людей, то їх замкнули у реакторному відсіку.
— Повільна смерть від випромінення. Вони могли прожити декілька днів і навіть тижнів. — Костас круглими очима подивився на висячу мумію, лиховісного вартового, який, здавалося, виконував своє завдання навіть після загибелі. У грека був такий вигляд, наче він збирався вдарити зморщену голову кулаком. — Ти цілком заслуговував на такий кінець, виродку-садисте!
14
— Це корабель мертвих. Треба якомога швидше вибиратися звідси. — Катя закрила щоденник і повз висячого мерця пішла до виходу з відсіку гідролокатора. Чоловіки вирушили слідом. Катя не хотіла більше дивитися на тіло: ця жахлива картина й без того надовго закарбувалася в її пам’яті.
— Головних ліхтарів не вимикати! — сказав Костас. — Не виключено, що замполіт замінував корабель.
За декілька кроків він підніс руку:
— Над нами люк, крізь який завантажували зброю. Ми зможемо проникнути до торпедного відсіку. Це відкрита шахта ліфта, але в ній є сходи.
Вони наблизилися до краю шахти безпосередньо під люком. Костас уже збирався ступити на верхню сходинку, та раптом зупинився й пильно подивився на одну з труб, що вела з гідролокаційного відсіку донизу. Змахнувши наліт, що вкривав трубу, він побачив кілька червоних дротів, примотаних до металу ізоляційною стрічкою.