— Почекайте тут.
Із цими словами Костас знову попрямував до гідролокаційного відсіку. Час від часу він зупинявся, аби стерти білий наліт. За декілька секунд він знову з’явився у проході.
— Як я й підозрював, — сказав він, — дроти ведуть до рубильника на пульті управління. Це однополюсний перемикач, за допомогою якого можна пускати струм двома окремими ланцюгами. Гадаю, що наш приятель провів дроти до торпедного відсіку та підключив їх до однієї чи двох боєголовок. Вибух розірвав би човен на шматочки, і нас разом із ним.
Костас почав обережно спускатися шахтою, відстежуючи напрямок прокладених дротів. Джек і Катя повільно рухалися позаду. Наліт на всіх поверхнях притишував звуки кроків, але глухе відлуння все одно розносилося шахтою. Здолавши половину шляху, вони зупинилися та крізь люк оглянули офіцерську кают-компанію. Ліхтарі висвітлили ще одну сцену безладу: по всьому приміщенні було розкидано пакети та постільну білизну.
Костас нарешті досяг дна шахти.
— Аварійне освітлення працює й тут, і це добре, — сказав він.
Відсік було заставлено скринями та полицями; у віддалений кінець приміщення вів лише вузький прохід. Відсік був розпланований таким чином, щоб можна було подавати боєприпаси через шахту просто на полиці, з яких автомати могли подавати їх на пускові установки.
— Зазвичай човни класу 971У оснащено тридцятьма різновидами зброї, — повідомила Катя. — Тут може бути до двадцяти крилатих ракет СС-Н-21, а також різноманітне протикорабельне озброєння. Але найбільші боєголовки призначалися для торпед.
Відстежуючи дроти, Костас подолав вузький прохід між полицями, розташований ліворуч від центрального. Опустившись рачки, він глянув і швидко підвівся. У його очах запалали вогники тріумфу:
— Знайшов! Ось ті дві лялечки. Пара торпед типу 65–76. Це найбільші з тих, що колись вироблялися: їхня довжина становить одинадцять метрів. Вони несли 450 кілограмів бризантної вибухівки, якої б вистачило, щоб пробити титановий броньований корпус авіаносця. Але дезактивувати боєголовки та зняти дроти буде досить легко.
— І де це ти навчився розміновувати російські торпеди? — поцікавився Джек; у його голосі бриніли нотки сумніву.
— Ти вже міг переконатися, що я все роблю як слід, — відповів Костас і раптом посерйознішав. — Запобіжники тут електромагнітні, а після стількох років під водою їхні електросхеми могли й зіпсуватися. Ймовірно, що вони небезпечно нестійкі, а наше обладнання порушить електромагнітне поле. Не так уже й просто впоратися з цією проблемою.
— Гаразд, я визнаю, ти експерт. — Джек глянув на Катю, яка кивнула на знак згоди. — Ми подолали весь цей шлях не для того, щоб відступати. Роби все, що треба.
Костас ліг горілиць між полицями та просунувся ногами вперед, опинившись між носами торпед. Знявши маску, він на мить зморщив носа: вочевидь, без захисних засобів повітря всередині субмарини здалося йому дещо неприємним на запах.
Джек і Катя наблизилися до Костаса: Джек зупинився у вузькому бічному проході, а жінка у центральному. На підлозі між двома торпедами видніло зосереджене обличчя грека. Потім він посунувся вбік, до лівої торпеди.
— Нам пощастило: у зовнішньому корпусі торпед є отвір, що дозволяє приступитися до боєголовок, якщо електроніка вийде з ладу. Ляду цього отвору розкручували та знімали, щоб під’єднати дроти. Я спробую проникнути всередину та відключити запобіжник, а потім перерізати дріт.
Костас перекотився та оглянув другу торпеду:
— Тут те саме.
— Пам’ятай, що ці торпеди не електричні, як більшість інших, а працюють на летючому паливі — керосині та перекисі водню. Човен «Курськ», що затонув у Баренцовому морі у двотисячному році, був знищений вибухом перекису водню, що витік із такої самої торпеди 65–76.
Костас скривив обличчя та кивнув, після чого перекотився знову й деякий час нерухомо лежав між торпедами, дивлячись на стелю. Промінь його ліхтаря світив прямо вгору.
— Чого зупинився? — спитав Джек.
— Я намагаюся уявити себе на місці нашого приятеля. Якщо він і його друзі так фанатично захищали субмарину від зазіхань ворога, то напевно передбачили можливість своєї раптової загибелі. Мабуть, вони припускали, що колись човен знайдуть. Не виключено, що замполіт підготував для нас пастку: все надто просто.
— Що ти пропонуєш?
— Існує одна можливість. — Костас простягнув руку до пояса з інструментами і взяв пристрій розміром із кишеньковий калькулятор. Він увімкнув сенсор, і Джек із Катею помітили зелене світло рідкокристалічного дисплея. Костас підніс прилад до дроту, що з’єднував торпеди в нього над головою, та причепив його за допомогою мініатюрної прищіпки.