— Мабуть, існував якийсь посередник, — сказав Джек.
— Стерв’ятники почали кружляти над Радянським Союзом ще до його краху, — сумовито промовила Катя.
— Я недооцінив нашого приятеля замполіта, — тихо сказав Костас. — Можливо, він і був фанатиком, але також не виключено, що він порятував людство від жахливої катастрофи.
— Однак наразі прикрощі не скінчилися, — випростався Джек. — Десь має існувати невдоволений покупець, той, хто багато років спостерігав і чекав. А нинішні потенційні клієнти гірші, ніж колишні: вони терористи, якими рухає виключно ненависть.
Блакитне сяйво аварійної системи освітлення субмарини майже не розсіювало мороку у віддаленому кутку торпедного відсіку. Перед тим як заглибитися в лабіринт стелажів із озброєнням, щоб спробувати добутися до координат, зазначених на приладі, Костас перемкнув головний ліхтар на повну потужність. Джек і Катя трималися за його спиною. Їхні скафандри набували дедалі більш «неземного» відтінку: пробираючись повз полиці, вони щоразу терлися об укриті нальотом поверхні. Нарешті, подолавши останній прохід, учені зупинились у вузькому приміщенні, обшитому металевими ґратами.
Костас обома руками схопився за один із метрових прутів.
— Раз, два, три!
Він щосили смикнув, і за мить ґрати зі скреготом піддалися, дощем розсипаючи білий наліт. Джек допоміг відсунути їх убік. Відкрився отвір, достатньо великий, щоб у нього могла пролізти людина. Костас так і зробив. Уже за декілька секунд супутникам було видно лише його голову в шоломі.
— Я стою на підлозі над самим днищем, — повідомив він. — Спуститися далі означатиме ступити до токсичної суміші.
Він достав із кишені СГП.
Джек відсунувся вбік, щоб дати Каті змогу підійти до отвору. Тепер усі три ліхтарі світили на миготливий зелений дисплей.
— Вийшло! — Костас подивився на обшивку, розташовану за сорок сантиметрів від нього. — Я у п’ятьох метрах над точкою, де сходи зникають під корпусом човна. Ми близькі до мети.
— А який вигляд має ця обшивка? — спитав Джек.
— Нам відверто поталанило. Майже повсюди «Казбек» має подвійну оболонку, внутрішню обшивку та зовнішній гідродинамічний корпус, розділені двадцятьма сантиметрами ґуми. Це створює кращу акустичну ізоляцію та надає місце для баластних баків. Але біля носа оболонка стає одинарною, бо корпус на кінцях має менший діаметр, і виникає потреба збільшити розміри внутрішніх відсіків за рахунок зовнішніх стін.
Катя нахилилася вперед:
— Я не зовсім розумію одну річ.
— Яку саме?
— Між нами та скелею розташований шар надміцного металу завтовшки у двадцять сантиметрів. Як ми проб’ємо його?
Костас подивився на жінку знизу вгору. Після розмінування торпед він так і не опустив захисної маски шолома, й обличчя його вкрив, наче фарба, білий наліт, на якому виблискували доріжки поту.
— Посилення потоку світла шляхом стимульованого випромінювання.
— Лазер? — помовчавши, спитала Катя.
— Точно.
У цю мить десь поруч із ними почувся брязкіт металу. Перед тим як вийти зі складу зброї, Костас рацією переказав Енді та Бенові орієнтири шляху до торпедного відсіку, і тепер за спинами дослідників з’явилися чоловіки у скафандрах із наплічними мішками.
— Нам потрібен більший отвір, — сказав Костас. — Потім переходьте до мене.
Джек і Катя відірвали ще два фрагменти ґратів, і техніки перелізли на настил днища. Розташувавшись у тісному просторі, вони розкрили свої мішки й почали збирати лазерний апарат.
За допомогою рулетки Костас крейдою накреслив на обшивці корпусу коло діаметром із метр і відійшов убік, щоб техніки могли наблизитися до цього місця з увімкненим апаратом. Він був схожий на зменшену модель місяцехода. Від головного блока пристрою, що був розміром із системний блок звичайного комп’ютера, наче відбігали членисті лапи. Поки Бен утримував апарат відповідно до радіоорієнтира, Енді розташовував лапи по обведеному крейдою колу. Востаннє оглянувши пристрій, він повернув вимикач, і до корпусу приклеїлися присоски. Водночас із кожного шарнірного з’єднання висунулися металеві прути, що мали перетворити апарат на єдине негнучке тіло.
Бен витягнув з обох боків апарата телескопічні труби, спрямувавши один кінець на середину накресленого кола, а інший — на темряву під ґратами настилу. Ліворуч від апарата стояла відкрита згори трибічна скриня приблизно з метр завдовжки. Над трубою був розташований прилад на зразок мікроскопа, а під нею — держак і гачок.
Ще раз переконавшись, що з апаратурою все гаразд, Бен підімкнув кабель, який чоловіки тягли за собою з ДСРВ. Рідкокристалічний екран за апаратом показав набори якихось цифр і символів, потім на ньому з’явилася панель на кшталт робочого стола звичайного комп’ютера.