— Саме він створив синтетичну полімерну копію золотого диска із затонулого мінойського корабля?
Джек кивнув.
— Також ММУ розробив обладнання, потрібне для відтворення мармурів Парфенону в Афінах.
Костас схилився над пультом управління:
— Гаразд, Бене, максимальна роздільна здатність.
Пульсуюча зелена хвиля стала чіткішою. Уже можна було побачити пухирчасті базальтові брили, стіну лави, що сформувалася за багато тисячоліть до того, як на цих берегах з’явилися перші людиноподібні істоти.
Катя першою розпізнала щось у нижній частині зображення.
— Я бачу сходинки! — вигукнула вона.
Учені спостерігали, як горизонтальні лінії набувають характерного вигляду. Останні сходинки, що вели іззовні, перейшли у п'ятиметровий завширшки майданчик, над яким нависав кам’яний піддашок.
Бен закінчував підрахунок спалахів лазера:
— Дев’яносто сім… Дев’яносто вісім… Дев’яносто дев’ять… Сто. Максимальної роздільної здатності досягнено.
Очі всіх присутніх зупинилися на темній плямі посередині зображення. Те, що спочатку здавалося непрозорою габою, перетворилося на прямокутну нішу чотири метри заввишки і три завширшки. Розташована біля задньої стіни платформи, за сходами, вона, безперечно, була видовбана у скелі.
Коли сканер відсунувся, нішу стало видно краще. У центрі, від підлоги до стелі, був вертикальний розріз, а вздовж верхнього та нижнього краю — горизонтальні. Кожну секцію було оздоблено характерним U-подібним зображенням бичачих рогів.
Костас присвиснув, а Катя нахилилася вперед, аби все докладно розглядіти. Тим часом Джек сунув руку до нагрудної кишені, витяг звідти зім’ятий папірець і тихо прочитав із запропонованого Діленом перекладу:
— «Великі золоті двері фортеці».
Костас перевів погляд на друга й побачив у його очах знайомий вогник збудження.
— Не впевнений на сто відсотків, що це золото, — промовив Джек, — але можу сказати одне: ми знайшли браму, яка веде до Атлантиди.
16
Джек спостерігав за Катею, що стояла на протилежному боці проходу. Вона нахилилася над проламом і розмовляла з Костасом. Її неприродну позу зумовлював брак простору: прохід між стелажами та обшивкою був дуже вузьким. Танок ліхтарних променів, здавалося, лише підкреслював навколишній морок. У субмарині стояла могильна тиша: не було чутно навіть стугоніння старих перебірок. Жодних ознак життя. Джекові доводилося ненастанно нагадувати собі, що «Казбек» було збудовано лише два десятиліття тому, що теоретично човен і досі здатен функціонувати, витримуючи значні навантаження. Але на нутрощах субмарини позначилася моторошна мертвотність: чого вартий був хоча б цей покрив осаду, який доречніше було б побачити десь на стінах підземної печери…
Коли погляд Джека ковзнув у темний куток відсіку, чоловік раптово відчув напад первісного страху, якого не міг контролювати.
«Я не дозволю, щоб це трапилося знову».
Учений змусив себе опустити погляд додолу. У спробі впоратися з нападом клаустрофобії він на мить заплющив очі та стиснув зуби, збираючи всю свою волю в кулак. Неспокій останніх годин спричинив підвищену психологічну вразливість. Джек розумів, що має бути обережним.
Костас звів очі та жестом указав приятелеві на голографічний дисплей із віртуальною копією поверхні скелі. Перед ними був незаперечний доказ того, що вони впритул наблизилися до своєї мети.
— Третій етап полягає в тому, щоб проникнути через корпус у цю печеру, — сказав Костас Каті.
— Раз плюнути, як дехто сказав би.
— Зараз ти все побачиш.
Почулося сичання, наче клапан радіатора випускав воду.
— Між обшивкою субмарини та кам’яною стіною п’ятиметрова відстань, — пояснив Костас. — Треба створити щось на зразок аварійного тунелю. — Він указав на циліндр, з’єднаний з апаратом. — Тут міститься зріджений силікат, точніше, електромагнітний гідросилікат 4, або ЕГ-4. Ми називаємо його магічною тванню. Це сичання виникло тому, що газ проштовхує ЕГ-4 крізь отвір, тільки-но зроблений нами в обшивці. Зовні силікат швидко застигає, наче желе.
Грек зупинився, щоб подивитися на цифри на дисплеї. Коли число зросло до сотні, сичання раптово припинилося.
— Гаразд, Енді, витискування завершено.
Енді закрив клапан і зайнявся другим циліндром.
Костас укотре обернувся до Каті:
— Простіше кажучи, ми створюємо надувну камеру, або силікатне продовження корпусу субмарини.