— Якщо й попливе, то не тепер, — промовив Джек. Досі він мовчки спостерігав зі свого проходу за сценою, яка дещо нагадувала епізод із науково-фантастичного фільму. Думки його ненастанно поверталися до одного: хай там що, тільки б не атомний вибух.
— Можна активувати помпу, — повідомив Бен.
Костас клацнув вимикачем, і гудіння трансформатора потонуло в ревінні електромотора. За секунду вони почули, як потужний струмінь води почав бити кудись униз.
— Відпомповуючи воду, одночасно закачуємо до камери повітря, — поінформував Костас. — Мембрана достатньо тривка, щоб витримати тиск стометрового шару води, тож тиск повітря в ній дорівнюватиме атмосферному.
Потік раптово заглух, і Енді жестом показав на екран:
— Усе сухо. Починаємо четвертий етап.
Джек нахилився і почав вдивлятися в голографічне зображення, шукаючи якихось змін у зовнішньому вигляді поверхні скелі. Пульсація зображення свідчила про те, що сканер відновив передання даних до голографічного конвертора.
— Схоже, видовбані у скелі двері тримаються, — сказав він.
Костас подивився на голограму:
— Аналізи показують, що крізь одвірок проходить незначний відтік води, — промовив Костас. — Як і прогнозували.
— Минулої ночі ми на «Сіквесті» змоделювали цей сценарій, — повідомив Катю Джек, — припустивши, що сходи вестимуть до якихось дверей. Можливо, морська вода проникла всередину та затопила приміщення, розташоване за дверима. Те, що двері не відчинилися під тиском води всередині, свідчить, що існує кам’яний одвірок, який не дає їм відчинитися. Сірководень у воді з’їдає всі виділення кальцію, тому жодних наростів на поверхні дверей не помітно.
Раптом десь під ними знову забив по металі потужний струмінь: це автоматично запрацював вакуумний насос, відкачуючи воду з віддаленого кутка камери.
— Тут має існувати якийсь механічний замок, — тихо промовив Джек. — Якщо ми дійсно знайшли шлях до серця Атлантиди, то слід сподіватися, що колишні мешканці мусили зробити все можливе, щоб не пустити до цих місць непроханих гостей.
— Хай там як, нам доведеться намокнути, — сказав Костас.
— Намокнути? — здивовано перепитала Катя.
— Існує лише один спосіб потрапити за ці двері, — пояснив грек. — Ми вийдемо до сухої камери, але потім нам доведеться герметично закрити корпус і запустити воду. Якщо двері відчиняються всередину, ми мусимо зрівняти тиск води з обох боків від них. Опинившись усередині, ми залишатимемося під водою доти, доки не вийдемо на поверхню моря.
Бен та Енді завершували підготовку маніпулятора, що тягнувся від центрального апарата до окресленого крейдою кола. Переконавшись, що все гаразд, Бен устромив штопорний штифт, а Енді сів за пульт управління та ввів низку команд.
Костас також про всяк випадок оглянув пристрій, після чого сказав Джекові й Каті:
— Цей маніпулятор являє собою додаток до лазера, яким ми зробили в обшивці діру. Зараз він почне рухатися по колу, легко прорізаючи корпус. На щастя, човни класу «Акула» робили зі сталі, а не з титану.
— Утім, коли камера наповниться водою, ми не зможемо затулити такого великого отвору в корпусі, й вода потече у човен, — зауважила Катя.
— Зробимо проріз так, щоб він розширювався назовні: коли ми пройдемо, тиск води притисне вирізаний диск до корпусу.
Енді повернувся до Костаса:
— Вмикаємо всі системи. Усе підготовано для останнього етапу.
Костас узявся за поруччя й востаннє подивився на обладнання.
— Починайте.
Катя заворожено спостерігала, як лазер описує на обшивці субмарини дуту за годинниковою стрілкою. Рука маніпулятора оберталася довкола центрального блока, наче велетенський циркуль. На екрані ширина прорізу становила лише кілька міліметрів; він повторював обриси кола, що його Костас накреслив крейдою на обшивці навкруг орієнтира, заданого ГСП. Після того як промінь обійшов перший квадрант, Бен приклав до щілини невеличку металеву трубу. Вправним рухом він розкрив мініатюрний циліндр, розташований в кінці труби, й почав виконувати над прорізом якісь незрозумілі для Каті паси.
— Залишилося п’ятнадцять хвилин, — повідомив Костас. — Час одягатися.
Джек простяг руку і допоміг приятелеві піднятися нагору.
— Після того як прорізаний нами люк у корпусі зачиниться, страховки більше не матимемо. Наше життя залежатиме лише від скафандрів і власних дій, — зауважив Костас.