Катя все одно не могла збагнути того, що відбувається:
— Як же «Сіквест» міг не побачити їх? Вони мали з’явитися до початку шторму, але наші монітори не показали жодних кораблів у радіусі п’ятнадцяти миль.
— За таких умов супутникове стеження майже нічого не дає, але радари «Сіквеста» мали б помітити будь-яку аномалію на поверхні. — Костас помовчав, барабанячи пальцями по поруччі. — Утім, існує одне пояснення. — Він обернувся до Джека. — Судно могло вже стояти біля протилежного боку вулкана, надто близько до берега, щоб його розпізнали радари. Якщо з цього корабля запустили підводний апарат, він цілком міг знайти «Казбек» і стикуватися з ДСРВ, а відтак, не виключено, що штурмова група вже досягла аварійної шахти.
— Це пояснює шум, який ми чули, — пробурмотів Бен.
Але Катю ці пояснення, схоже, так і не задовольнили.
— Скажіть мені, як вони могли вже стояти біля острова? — вигукнула вона. — Тексту про Атлантиду більше ніхто не має, так само як і знань, потрібних для того, щоб перекласти й розтлумачити його. — Вона окинула чоловіків поглядом. — Мене тривожить доля команди «Сіквеста».
Джек витримав Катин погляд на мить довше, ніж інші. У цю мить він відчув, що вона щось недоговорює, що її не просто охопило погане передчуття, як усіх інших. Він уже хотів розпитати жінку про це, але тут субмарину стусонув іще один поштовх, поклавши кінець їхнім здогадам. Джек сунув «Беретту» в кобуру:
— Костасе, залишайтеся з Енді тут. Цей люк може бути нашим єдиним шансом вижити. Бене, за мною!
— Я йду також, — тоном, що заздалегідь відкидав будь-які заперечення, промовила Катя. — Нам знадобиться вся доступна вогнева потужність. Субмарини класу «Акула» мали запасний арсенал у кают-компанії на палубі, розташованій над нами. Я знаю, де це.
Часу на суперечки не було. Вони скинули свої наплічні мішки та притулили їх до обшивки.
У проході Джек зупинився та звернувся до Бена з Катею:
— Ці люди прийшли сюди не для того, щоб ритися у предметах старовини. На їхню думку, ми знайшли те, що вони шукають, і тепер уже вони відрізали нас від нашої бази. Якщо нас знищити, то можна вдало завершити операцію, в якій їм не поталанило більш ніж десять років тому. Тепер річ не в Атлантиді: у п’ятьох метрах від нас є достатньо ядерних боєголовок, щоб покласти край усій західній цивілізації.
Коли Катя ступила на сходи, що вели на верхню палубу, їй довелося відхилитися вбік, аби уникнути снігопаду з нальоту, потривоженого Джеком, який піднімався першим. Подолавши півтора десятка сходинок, вона обережно доторкнулася до ноги Джека, водночас давши знак Бенові, який рухався позаду.
— Ось він, — прошепотіла жінка.
Вони опинилися на палубі з житловими відсіками, розташованій над торпедним відсіком, — вороги мали проходити тут годину тому. Катя пролізла в люк і відсунула сміття, накидане біля входу. Її наздогнали Джек і Бен. Джек простяг руку та увімкнув ліхтар на Катиному шоломі.
— Якщо ти не світитимеш у ту шахту, світла ніхто не побачить: я поставив ліхтар на мінімальну яскравість, — прошепотів він.
Катя провела вузьким променем по віддаленому кінці кімнати. За двома обідніми столами виднів розкритий люк. Жінка знаком показала чоловікам, щоб вони залишалися на місці, та пройшла вперед, намагаючись не шуміти та не світити на люк. Вона полізла туди, а Бен тим часом повернувся до шахти і прислухався.
За декілька хвилин напруженої тиші Катя з’явилася знову. З міркувань обережності її ліхтар був вимкнений. Коли вона наблизилася до чоловіків, ті побачили її буквально увішаною якимсь обладнанням.
— Це АКС-74У, — повідомила вона. — Також я знайшла пістолет Макарова, за своїми властивостями близький до «Вальтера-ППК». Шафа для зброї порожня, тому це все, що я відшукала. Там залишилася скриня з боєприпасами.
— Згодиться. — Бен зняв зброю з плеча Каті.
АКС-74У, подібний за розмірами до МП-5 «Геклер енд Кох», — автомат, узятий на озброєння поліцією Заходу. На відміну від більшості інших автоматів, він має дуже високу швидкострільність. Зброярі конструкторського бюро Калашникова спромоглися вдосконалити глушник, не зменшивши початкової швидкості кулі, а впровадження розширювальної камери зробило зброю набагато точнішою при автоматичному вогні, ніж будь-який сучасний її аналог.
Десь у нутрощах субмарини пролунав іще один приглушений звук. Усі троє завмерли, прислухаючись. Те, що спочатку нагадувало далекий металевий брязкіт, поступово набуло чіткості: це була послідовність глухих ударів, що тривала секунд двадцять і змінилася тишею.