— Либонь, тобі він знадобиться більше, ніж мені, — сказала вона.
Енді з розумінням кивнув і засунув зброю за пояс, після чого знову повернувся до екрана. Поки Джек коротенько описував сутичку в рубці управління, Костас відвів телескопічний маніпулятор. Лазер прорізав ув обшивці корпусу ідеально правильне коло діаметром у півтора метри.
— Цей диск тримається на шарнірі, встромленому у проріз, — сказав Енді. — Все, що мені треба зробити, — це зменшити тиск повітря в камері, і диск вискочить назовні, наче люк.
Учені деякий час мовчки дивилися на обшивку. Вони усвідомлювали, що на них чекають невідомі небезпеки, але водночас не могли стримати збудження від думки про втрачений світ, що містив скарби, про які вони не могли навіть мріяти.
— Ну гаразд, ходімо, — промовив Костас.
— Майже цілковита відсутність ознак життєдіяльності морських організмів: тут не було навіть водоростей, — промовив він. — Ніколи не бачив настільки безжиттєвого моря. Якщо ми знімемо шоломи, нам смердітиме тухлими яйцями: це сірководень, розчинений у воді.
Промовляючи це, він змінював гучність радіопередачі й водночас дивився на Катю та Джека, намагаючись зрозуміти, чи вони його чують. Але Джек лише щось машинально пробурмотів у відповідь. Вони з Катею пліч-о-пліч стояли в декількох метрах від темряви в кінці майданчика.
Костас підійшов до них. Світло його ліхтаря допомогло краще побачити те, що доти ховала темрява. Просто перед ними постала видовбана у скелі прямокутна ніша приблизно у два чоловічі зрости заввишки й три завширшки. Її глибина становила близько трьох метрів, а стіни були бездоганно відполіровані. На задній стіні можна було розгледіти те, що так зачарувало вчених на голограмі: обриси великих подвійних дверей.
Катя напруженим від хвилювання голосом першою констатувала очевидне:
— Це золото!
Коли ліхтарні промені злилися, їх мало не засліпило сяйво від дверей. Катя відвела свій ліхтар убік.
— Я б сказав, позолота, — промовив Костас. — Тонкий шар золота, нанесений на кам’яні плити. У ті часи на Кавказі було чимало річкового золота, але щоб зробити браму із суцільного золота, довелося б витратити його все. До того ж така брама була б надто нетривкою.
Крізь щілину за виступом скелі ззовні до грота проникав тонкий струмочок води. Світло ліхтарів викликало до життя безліч крихітних веселок, створюючи калейдоскоп барв, що посилював ефект від золотого сяйва.
— Брама щільно прилягає до низького одвірка, видовбаного у скелі. — Костас придивлявся до правого нижнього кута дверей. — Саме це тримає її зачиненою. Як ми й гадали, відчиняється вона всередину.
Він обернувся до Джека:
— Маємо наповнити цю камеру водою і зрівняти тиск по обидва боки брами. Готові?
Джек і Катя кивнули та наладнали регулятори, пустивши повітряну суміш, потрібну для дихання на глибині у сто метрів. У незнайомої з такою глибиною Каті газ викликав легке запаморочення — вона похитнулася. Костас мусив її підтримати.
— Ти швидко звикнеш до цієї суміші, — сказав він. — Вона прочистить тобі голову, усуне все зайве та звільнить місце для написів, що їх тобі доведеться перекладати.
Катя і Джек востаннє перевірили тиск у балонах і знаком дали Костасові зрозуміти, що все готове. Увімкнувши регулятор, грек підійшов до корпусу та одним із своїх інструментів відстукав просту мелодію. За декілька секунд з отвору в центрі люка вдарив потужний потік води, з силою розбившись об скелю. Цю воду Енді відкачав з днища човна та пропустив крізь фільтри, очистивши від токсинів і твердих домішок.
Щоб не потрапити під струмінь, учені притулилися до базальту. Вода почала вкривати дно камери. Коли вона сягнула ніг, Джек раптом різко видихнув, наче від болю.
— Що таке? — стурбовано спитала Катя. — 3 тобою все гаразд?
— Усе гаразд, — була відповідь.
Але напружена поза Джека свідчила про протилежне. Він повільно випростався лише тоді, коли вода піднялася їм до пояса. Його важке дихання було добре чути рацією.
— Річ у тім, що під час невеличкої сутички в рубці управління я дістав кулю у правий бік. Нічого не сказав тому, що це нічого не змінило б. Куля прошила бронежилет, тож на мені з’явилася теча. Вода дуже холодна, однак нічого не вдієш.
Насправді все було доволі серйозно. Попри те що кулю було випущено з не надто потужного «Узі», вона розтрощила ребро й залишила по собі рвану рану. Джек уже втратив чимало крові й знав, що незабаром ослабне. Потік холодної води зупинив кровотечу та вгамував біль, однак діра в його скафандрі була гіршою, ніж він гадав. За такої низької температури води температура його тіла невдовзі мала опуститися до небезпечного рівня.