Джек почав дихати глибше, намагаючись заспокоїтися, аж раптом відчув запаморочення. Це була певна ознака того, що організмові не вистачає кисню. Від утрати такої кількості крові тіло потребувало додаткового живлення. Він почав дихати надто часто.
«О ні, тільки не зараз!» — подумалося йому.
Вода вже майже вкрила їх із головою, а Джек досі стояв нерухомо. Проміжок між поверхнею води та стелею камери зменшувався, і вчений відчув гостру потребу відкритого простору — напад клаустрофобії знову почав брати над ним гору.
Джек знав: необхідно переконати себе, що це лише психологічний ефект, природна реакція організму, намагання пристосуватися до змін навколишнього середовища, і що ситуація в нього під контролем.
«Розслабся. Хай воно мине».
Він задихав іще частіше та опустився навколішки, звісивши руки і голову. Звуки з його регулятора потонули у круговерті, що кипіла довкола них. Джек ледь усвідомлював, що Катя та Костас поруч, і вони, здавалося, також не дивилися на нього, лише спостерігали за підняттям води.
Він заплющив очі.
Раптом хвиля кинула його назад, закрутивши у невеличкому вирі. Його притисло до мембрани, а чиїсь руки стиснули тіло в міцних обіймах.
Охоплений жахом, учений розкрив очі.
Він відчув на собі чіпкий погляд мертвих очниць, побачив лиховісну посмішку жахливого обличчя та бліді руки, що немов обіймали його, притискаючи до мертвого тіла. Кожна нова хвиля води несла в собі дедалі більше біло-сірих частинок, які відлітали від мерця, наче сніг.
Не в змозі опиратися чи відступати, Джек заціпеніло застиг, відчуваючи жах. Паніка охопила його, накотившись, мов гірська лавина.
Дихання припинилося, а рот був відкритий у безмовному крику.
«Це лише галюцинація».
Раціональний розум ученого підказував Джекові, що він опинився під своєрідним наркозом. Чоловік, якого вони вбили у рубці управління. Самовбивця, що висів у гідролокаційному відсіку. То були привиди із субмарини, духи, що явилися їх переслідувати.
Він чимдуж заплющив очі, напружуючи всі свої сили, щоб не ковзнути в темряву.
Подумки він перенісся на п’ять місяців назад, у часи зіткнення з силами, що гралися ним, наче водоспад тріскою. Знову відчув потужний удар об брус, на який його викинув газ, що зринув із темного провалля підводної шахти, перебивши дихальну трубку та загасивши все світло у шахті. Він уже задихався в темряві, коли Костас знайшов його та за допомогою свого дихального апарата повернув до життя. Тут налетіла друга хвиля, вирвавши Джека з Костасових рук і викинувши на поверхню. Потім він багато годин провів у декомпресійній камері, обплутаний павутинням виснаження, крізь яке час від часу пробивалися хвилі панічного жаху, що приходив разом із проблисками свідомості. Саме такого розвитку подій бояться всі підводники, адже це вщент розбиває впевненість, накопичувану роками, і вкидає людину у світ, де всі засоби управління, всі досягнення цивілізації геть нічого не варті.
І ось це траплялося з ним час від часу.
— Джеку! Подивися на мене. Все гаразд, тобі більше нічого не загрожує.
Костас подивився у Джекові настрахані очі та стиснув його за плечі. Коли шум води відступив і вони знову почули дихання одне одного, Джек востаннє здригнувся та почав розслаблятися.
«Це Костас. Він досі в камері».
— Мабуть, це було одне з тіл, викинених Кузнєцовим із торпедного відсіку, — промовив Костас. — Воно застрягло у ніші скелі, а тепер його потривожив струмінь. Не надто приємне видовище. — Костас указав на вкритий білими плямами труп, віднесений течією до обшивки човна. Тулуб був ледь не розірваний в тому місці, де Костас його штовхнув, пошкодивши залишки жирової тканини.
Замість відрази Джек відчув величезне полегшення, бурхливу радість людини, яка подивилася смерті в очі, але уникла її. У його крові пробігла хвиля адреналіну, наповнюючи бадьорістю.
Катя, яку струмінь відкинув до мембрани, схоже, не помітила паніки, яка охопила Джека. Досі хрипко дихаючи, Джек звернувся до неї рацією:
— Виявляється, маю слабкі нерви: мене ледь не перелякав звичайнісінький труп.
Було б краще, якби вона ніколи не дізналася про демонів, що переслідували його й мало не зжили зі світу.
Вирування води нарешті припинилося, і вона швидко стала спокійною та прозорою. Костас відвів очі від обличчя Джека лише тоді, коли побачив, що той цілком розслабився. Нахилившись, грек розстебнув затискачі, якими ласти кріпилися до Джекових ніг, і розпрямив силіцієві лопати.