Джек перевернувся і подивився, як бульки його видихів здіймаються до стелі камери, зливаючись там між собою. Відчувши шкрябання балона по поверхні скелі, він швидко випустив струмінь повітря собі до скафандру — треба було досягти нейтральної плавучості.
Костас підплив до скелі. Коли він торкнувся її рукою, в його навушниках раптом пролунав якийсь високий звук. Джека, що також його почув, сіпнуло, і це попри те, що жах останніх хвилин уже змінився відчуттям величезного полегшення.
— Гей, Мікі-Маусе, не бажаєш увімкнути голосового модулятора? — спитав він.
Поєднання великого тиску та дії гелію спотворювало людські голоси, уподібнюючи їх до голосів персонажів дитячих мультфільмів, і щоб уникнути цього ефекту, ММУ розробило спеціальний прилад.
— Перепрошую, зараз спробую, — відповів Костас та повернув перемикач на бічній поверхні свого шолома. Налаштувавшись на потрібну частоту, він перейшов до автоматичного режиму: тепер модулятор мав сам реагувати на зміни тиску та вплив зменшення глибини на дихальний газ.
— Енді зменшив намагніченість, зробивши мембрану напівгнучкою: це треба було зробити, щоб тиск за дверима міг урівноважитися з тиском у камері. Тут він становить 9,8 атмосфер, відтак, ми на майже стометровій глибині. Маємо тільки півгодини.
Зменшивши потужність своїх ліхтарів, щоб відблиски не заважали їм усе чітко бачити, дослідники помітили на дверях те, що раніше бачили лише на голограмі. На кожній половинці було викарбуване величне рельєфне зображення бичачих рогів у натуральну величину.
Костас витяг із пояса для інструментів якийсь пристрій.
— Я поцупив це з геофізичної лабораторії ММУ, — сказав він. — Радар, здатний бачити крізь поверхні. Він випромінює електромагнітні хвилі в широкому діапазоні та дає зображення речей, розташованих під поверхнею матеріалу. Ми називаємо його акустичним прожектором. Сигнал радара проникає лише на п’ять метрів, але цього достатньо, щоб з’ясувати, чи є по той бік тверді перешкоди.
Витягнувши антену давача, він почав плавати вперед-назад попід дверима. Нарешті зупинився біля щілини між половинками.
— Усе чисто, — проголосив він. — Опір зникає за півметра, отже, саме такими завтовшки є двері. Я ретельно дослідив поріг, і там не має бути нічого такого, що завдасть нам проблем.
— А корозія металу? — поцікавилася Катя.
— Золото майже не піддається впливові морської води.
Повернувши прилад на місце, він вигнув пальці над виступом порога. Кілька разів посунувшись уперед і назад, він промовив:
— Отак.
Змахнувши ластами, Костас різко кинувся вперед, на двері. Минуло кілька секунд, і він зупинився, так нічого й не домігшись. Двері стояли так само непохитно, як і скеля, з якої був видовбаний дверний прохід.
— Нічого не відбувається, — тихо промовив грек.
— Почекай, подивися на це.
У метрі над головою Костаса висів Джек, його скафандр був обліплений бульками видихуваного повітря. Увагу привертала одна цікава деталь поверхні дверей, замала, щоб її можна було побачити на голограмі. Це було незначне заглиблення у формі блюдця, розташоване між двома парами бичачих рогів. Заглиблення лежало точно на щілині між половинками дверей, і було схоже, що двері опечатано за його допомогою.
Катя наблизилася до Джека й доторкнулася до «блюдця».
— Імовірно, це кришталь, — сказала вона. — Тут складна поверхня, прямі кути та пласкі ділянки.
Кришталь був бездоганний, настільки чистий, що майже прозорий. Рухи Катиної руки, що обмацувала поверхню, нагадали чоловікам жести артиста-міма. Коли вони зменшили потужність своїх ліхтарів, почала обрисовуватися форма кристала. Промені відбивалися від поверхні, відкриваючи кути та грані.
Джек підплив ближче і раптом побачив, що ця фігура йому знайома.
— О Боже! — промовив він. — Символ Атлантиди!
На кілька секунд вони застигли нерухомо, дивлячись на двері й геть забувши про випробування, крізь які їм довелося пройти впродовж останніх годин: збудження від зустрічі з надзвичайним відкриттям знову взяло над ними гору.
— Коли ми плавали в «Акваподах», то бачили цей символ, викарбуваний на стінці перед пірамідами, — сказав Джек. — Тож і тут його наявність цілком логічна.
— Дійсно, — погодилася Катя. — Це щось на зразок талісмана, що засвідчує святість цього місця.
Костас притулив шолом до кристала.