— Просто неймовірно, наскільки акуратне різьблення, — сказав він. — Більшість сполук на базі кварцу недовго витримали б у воді з таким високим вмістом сірки: вони б укрилися патиною.
Заглиблений у роздуми Джек уважно дивився на двері. Раптом він вигукнув щось і витяг довгастий пакунок, що лежав у його кишені поруч із «Береттою»:
— Я взяв із собою свій власний талісман.
Він розгорнув копію золотого диска із затонулого мінойського корабля. Від поверхні відбився промінь ліхтаря.
— Ось він, ключ від Атлантиди! — тріумфально промовив Джек.
— Ну звичайно! — підхопив Костас і, взявши диск із рук Джека, почав розглядати його. — Опуклість достеменно відповідає западині на дверях. Символ розташований на реверсі диска та втиснений у метал, натомість кристал являє собою відбиток аверсу. Диск має пасувати до дверей, як ключ до свого замка.
— У мене було передчуття, що він нам знадобиться, — заявив Джек.
— Ці двері нізащо нам не піддадуться, тож диск — це наш єдиний шанс, — сказав Костас.
Джек підплив до дверей і зупинився просто перед ними. Катя наблизилася до нього з лівого боку.
— Існує лише один спосіб з’ясувати, — промовив Джек.
18
Коли Джек простягнув руку з диском до кристала, той, здавалося, притягнув її, — наче в ньому жила якась первісна сила, що прагнула з’єднати дві половинки цілого, роз’єднані вічність тому. Як вони й сподівалися, диск ідеально ліг на западину у дверях, зробивши їхню поверхню абсолютно гладкою.
— Є, — тихо промовив Джек.
Притиснувши долоню до диска, він ластами натиснув на двері. Диск різко посунув уперед і швидко повернувся за годинниковою стрілкою, змусивши воду закрутитися, наче від невеличкого Гвинта. Коли він нарешті зупинився, почувся низький скрегіт. Тоді диск відділився від дверей, і вони розчинилися.
Джек розкрив їх іще ширше — ті майже не опиралися. На мить стало темно: крижана вода з камери вирами змішувалася з морською водою за дверима. Джек стиснув зуби, аби стримати зойк: він відчував пронизливий біль там, де крізь діру в його скафандрі потрапляла вода, лише трохи тепліша за кригу. Костас і Катя побачили, що йому боляче, однак вирішили дочекатися, поки він сам упорається зі своїми відчуттями.
Костас проплив над порогом і тепер розглядав механізм, що відчиняв двері.
— Неймовірно, — пробурмотів він. — Двері тримав гранітний засув у формі двох схрещених брусів. Верхня площина була сполучена з западинами у скелі, подібно до зубців триба. Кришталь також був урізаний у кам’яний циліндр. Коли Джек натиснув на диск, триби прокрутилися.
Костас зняв диск із кристала та передав його Джекові.
— А як кристал сам прокрутився? — спитала Катя.
— До кінців бруса приєднано вагар, імовірно, схований у порожнинах збоку від порога. Коли триби стикуються, вагар роз’єднує перехрестя засува та прокручує циліндр.
— Тим, хто підходив до дверей, ця автоматика, напевно, здавалася чудом, рукою Божою, — зазначив Джек.
— Цей механізм справляє враження й на сучасну людину.
— Простота, економічність структури, надійність матеріалів… — усміхнувсь до Каті крізь скло скафандра Костас. — У Массачусетському технологічному інституті цей винахід міг би здобути першу премію на конкурсі студентських робіт.
Вони увімкнули головні ліхтарі на повну потужність. Вода перед ними була кришталево-прозорою: адже впродовж усіх минулих тисячоліть сюди не проникали осади.
Промені світла почали наповнювати приміщення, відбиваючись від кам’яних стін. Учені дивилися на прямокутну кімнату розміром із торпедний відсік субмарини. Просто перед ними височів масивний п’єдестал, видовбаний із суцільної скелі.
— Це вівтар! — вигукнув Джек. — Бачите пази? Ними кров збігала на сходи.
— Гадаєш, тут відбувалися людські жертвопринесення? — спитав Костас.
— Вони були здавна поширені серед семітських народів Близького Сходу, — сказала Катя. — Згадайте Авраама та Ісаака зі Старого Завіту.
— Але ніколи не були масовими, — заперечив Джек. — Історія Авраама та Ісаака справляє враження саме тому, що вона була винятком із правила. Мінойці також здійснювали жертвопринесення, однак єдиним доказом цього є вершинне святилище біля Кносу: там землетрус стався в розпал ритуалу, і зберігся людський скелет. Імовірно, до таких дій вдавалися лише під час катастроф на кшталт виверження Тіри.
Вони повільно пливли до п’єдесталу в центрі приміщення. Промені їхніх ліхтарів перетиналися на краю узвишшя для жертвопринесень. Піднявшись догори, дослідники побачили видовище настільки фантастичне, що не повірили своїм очам: то була примара, яка зникла, щойно вони наблизилися до неї.