— А як щодо залізного колчедану? — поцікавилася Катя.
— Це надзвичайно щільна порода заліза, викинута на поверхню разом із гранітом. Повільне охолодження глибоко в земній корі спричиняється до формування великих кристалів. Але ці кристали просто величезні — це унікальне відкриття.
Вони повернулися й востаннє подивилися на світ, який залишали. Вода, пронизана променями їхніх ліхтарів, відбивалася від дзеркальних стін і здавалася різнокольоровою.
— Така печера — мрія кожного геолога, — шанобливо промовив Костас. — Відполіруй стіни — і матимеш видовище, що буквально засліпить будь-якого спостерігача. Мабуть, жерцям здавалося, що це місце створене богами.
За обрисами вівтаря, в кінці тунелю, заледве можна було побачити обшивку субмарини. Дослідники згадали про лихого ворога, що заступав їм шлях до зовнішнього світу. Єдина надія на порятунок Вена з Енді лежала в непроглядній темряві попереду.
Перед тим як пірнути до чорної ніші, Костас повернувся та виплив на середину печери. Витягши щось зі свого пояса для інструментів, він здійснив якісь маніпуляції над вівтарем і повернувся до Джека з Катею. Тепер із наплічного мішка за ним тяглася оранжева нитка.
— Ви переповідали легенди, що беруть свій початок у протистоянні мінойців і мікенців у бронзовому віці, — сказав він. — Коли Тесей прибув до Кносу, щоб убити Мінотавра, Аріадна дала йому клубок, що мав допомогти в пошуках шляху крізь лабіринт. Під цією скелею ми не можемо скористатися із системи глобального позиціонування та маємо покладатися лише на компас і глибиномір. Нитка Аріадни буде нашою страховкою.
Джек перший перейшов із приміщення для жертвопринесень до чорного тунелю, що провадив у самісіньке серце гори. Десь за десять метрів прохід звузився та звернув праворуч. Джек зупинився, даючи товаришам змогу наздогнати себе. Ширини тунелю ледь вистачило для того, щоб учені розташувалися в шеренгу.
Вони були самі у сповненому могильного спокою місці, там, де люди колись зустрічали світанок цивілізації. Джек відчув знайому хвилю збудження, приплив адреналіну, що на мить змусив його забути про рану та підштовхнув назустріч невідомому.
Прохід почав кружляти, і кожен поворот наче збільшував відстань від входу. У цьому місці дуже легко було втратити орієнтири; схоже, давні архітектори добре знали, як пригнічує людину відсутність прямих ліній.
Коли в Костаса закінчився клубок, усі зупинилися, щоб дати йому можливість прив’язати до хвоста нитки новий. У замкненому просторі промені ліхтарів відбивалися від стін довкола, осяваючи воду діамантовим блиском. Здавалося, природа впродовж тисячоліть ненастанно полірувала поверхні.
Джек помітив, що попереду на стіні є якісь позначки.
— Схоже, вони зроблені рукою людини, — зауважив Костас. — Їх викарбували на поверхні за допомогою чогось гострого. Вони дуже подібні до фігурок довкола ієрогліфів, знайдених Гібермаєром на камені у храмі, в якому Солон зустрічався з верховним жерцем.
Сотні майже ідентичних позначок були розташовані у двадцять горизонтальних рядків і тяглися за наступний поворот тунелю. Кожна позначка являла собою символ, оточений овалом. Знаки всередині овалів були прямокутними, кожен складався з вертикального стрижня та певної кількості горизонтальних рисок у різних сполученнях.
— Дуже схоже на руни, — промовив Костас.
— Неможливо! — заперечила Катя. — Руни беруть свій початок від етруського та римського алфавітів, тобто від класичного періоду античності; до того ж рунічне письмо було поширене на берегах Середземного моря. Шість тисяч років тому їх іще не могло існувати.
Чоловіки відступились, надаючи їй можливість краще побачити символи. Жінка спочатку наблизилась впритул до стіни, потім трохи відсунулася, щоб подивитися на рядок у цілому.
— Гадаю, це взагалі не літери, — нарешті сказала вона. — В алфавіті існує пряма відповідність між графемами та фонемами, між символом та одиницею звука. Більшість мов має від двадцяти до тридцяти символів, і лише лічені мають понад сорок значущих звуків. Тут же надто багато розбіжностей у кількості та розташуванні горизонтальних ліній. З іншого боку, ці знаки не можуть бути й логограмами, тобто символами, що позначають окреме слово, як, наприклад, китайські ієрогліфи.
— Може, це складове письмо? — припустив Джек.
Катя похитала головою:
— Символи на фестському диску становлять собою складові фонограми. Атланти не могли використовувати у священних текстах відразу дві складові системи.