— Приготуйтесь до великої несподіванки, — гучно пролунав у навушниках голос Костаса, який за мить до того зник за поворотом коридору. Джек і Катя попливли слідом, урізнобіч водячи ліхтарями.
Символи різко закінчилися вертикальною рискою, вирізьбленою на стіні від стелі до підлоги. Далі на стіні було вибите барельєфне зображення бика в натуральну величину. Велетенська голова з округлими рогами дивилася на прибульців, масивне тіло лежало на платформі, а ноги були вивернуті назовні. Очі, викарбувані дуже глибоко, — мабуть, для того, щоб показати райдужну оболонку, — були неприродно широко розплющені, наче тварину зобразили в мить, коли її охопив первісний страх.
— Ну звичайно! — раптом вигукнула Катя. — То були послідовності чисел!
Джек відразу зрозумів, що вона має на думці.
— Це ритуал жертвопринесення, відтворений у вхідному приміщенні, — промовив він. — А символи містять інформацію про кожен із таких ритуалів.
— Вони навіть розташовані boustrophedon, — сказала Катя і глянула на Костаса. — Як ви, напевно, знаєте з сучасної грецької, bous означає «бик», a strophos — «поворот». Коли бик оре ниву, він, дійшовши до кінця, розвертається у протилежному напрямку. Такий слід залишають змії, і так розташовані прогони сходів.
Жінка вказала на петлі, що поєднували сусідні рядки. Костас обернувся: його очі блищали від хвилювання.
— Коли відбувалися жертвопринесення? — запитав він.
— Зазвичай їх пов’язували з такими подіями, як зміна пір року, збирання врожаю, літнє та зимове сонцестояння…
— А як щодо місячного циклу? — спитав грек.
— Дуже можливо, — відповів Джек. — Проміжки між повними місяцями були, мабуть, першими й найточнішими одиницями відліку часу. Різниця між місячним і сонячним циклами мала велике значення для людей, життя яких залежало від того, наскільки вчасно вони посіють. Синодичний, тобто місячний цикл коротший від сонячного року на одинадцять днів, а відтак, кожні три-чотири роки треба було додавати до календаря ще один місяць. Астрономічні спостереження, потрібні для того, щоб виміряти цю різницю, ймовірно, здійснювалися в мінойських вершинних святилищах. Я впевнений, тут також була обсерваторія.
Костас указав на низку символів просто над зображенням бика:
— Ось чому я спитав.
Те, що спочатку здавалось абстрактною прикрасою, раптом набуло нового сенсу. Безпосередньо над хребтом тварини було вирізьблене коло діаметром приблизно у дві долоні. З кожного боку тяглася послідовність зображень, симетричних до центрального кола: спочатку неповні кола, потім півкола, серпасті фігурки, а насамкінець просто лінії.
— Це зображення місячного циклу, — заявив Костас. — Молодик, півмісяць, повня, потім те саме навпаки.
— Тож золотий диск був символом місяця? — тихо промовив Джек. — Аверс символізує повню, а еліптичний обрис — зміну форми місяця в міру перебігу повного циклу.
Навіть не треба було знову витягати диск, аби переконатися, що Джек мав рацію: двоопукла форма цілком співвідносилася з увігнутим колом, викарбуваним на скелі перед ними.
Костас пересунувся на кілька метрів ліворуч від бика. Фігурки, викарбувані на стіні, раптом здалися йому візерунками на східному килимі.
— Максимальна кількість рисок праворуч від стрижня — шість, і нерідко риски перетинають стрижень. Однак де-не-де ліворуч кількість рисок дорівнює семи, й це ледь не спростувало мою гіпотезу.
— Яку саме? — поцікавився Джек.
— Кожен овал означає рік, кожна горизонтальна риска — місяць. Спочатку риски викарбовувано праворуч від ствола, знизу вгору, а потім ліворуч. Січень або інший місяць, званий в атлантів першим, — це права нижня риска, грудень або останній місяць — ліва верхня.
Джек почав розглядати овали, що містили максимальну кількість рисок.
— Ну звичайно! — вигукнув він. — Символи з додатковою рискою мають сукупно тринадцять рисок. Мабуть, вони відповідають рокам, до яких зараховували додатковий місяць за місячним календарем. Подивіться на цю послідовність. «Зайві» рисочки трапляються в кожному третьому чи четвертому овалі: саме так воно й виходить, якщо узгоджувати місячний цикл із сонячним.
— Але як тоді ти поясниш відсутні місяці?
Катя сиділа на підлозі та розглядала нижні овали. У деяких була лише вертикальна лінія, в інших — одна чи дві горизонтальні риски, розташовані у випадково обраних, здавалося б, місцях.
— Більшість жертвопринесень здійснюється для того, щоб уласкавити вищі сили, чи не так? Ті, хто складає жертви, сподіваються якоїсь реакції богів, бодай якогось знамення. І яке ж місце може бути кращим для знамень, ніж діючий вулкан? Викиди магми, тремтіння землі, навіть веселки, викликані грою променів у газі та парі, — розмірковував Костас.