— Яке видовище! Гадаю, це випари дощової води?
Гові зійшов на місток. На Пітерові були зелені Гумові чоботи, брунатні вельветові штани і білий светр під горло; в руках він тримав дві чашки, в яких щось парувало.
— Маєш вигляд учасника Другої світової на водах Атлантики, — промовив Йорк.
— Точніше, Чорного моря. Нелегка видалася нічка. — Гові передав капітанові чашку та важко опустився на сидіння тернового. Щоки гостя були неголені, а вираз обличчя свідчив про втому. Протяжний новозеландський акцент посилився. — Я знаю, що ти убезпечив нас від шторму, але нам усе одно не вдалося стулити очей: довелося стежити за обладнанням. Ми мало не втратили підводний апарат.
Відразу після того, як ДСРВ вирушив до субмарини, апарат повернувся на «Сіквест»: він мав відвезти пасажирів на «Сі-Венчер» за тридцять миль на захід. Хоча техніки закріпили його на внутрішній платформі, вночі він усе одно зірвався, ледь не перекинувши судна. Якби Гові та його підлеглим нічого не вдалося зробити, довелося б скинути апарат, врятувавши таким чином «Сіквест», але відрізавши тим, хто був під водою, шлях до порятунку.
— На борту залишилося лише дванадцять членів екіпажу, — вів далі Гові. — Мої люди працювали всю ніч. Якою є нинішня ситуація?
Йорк подивився на монітор і побачив, що координати корабля збіглися з орієнтиром, залишеним СГП у тому місці, де вони вчора спустили на воду ДСРВ. Шторм майже вщух, хоча море й досі хвилювало. Проміння вранішнього сонця відбивалося від базальтової поверхні острова. День заповідався просто чудовий.
— Якщо ми не дістанемо звістки від Джека впродовж шести годин, то я відішлю водолазів. Наразі можна дати людям можливість як слід відпочити. Підйом сьогодні буде опівдні.
— А як наші «янголя-охоронці»?
— Те саме: якщо не буде контакту, о дванадцятій нуль-нуль я почну переказувати в ефір повідомлення про надзвичайну ситуацію.
Під «янголятками-охоронцями» малися на думці військові кораблі, остання надія в надзвичайних ситуаціях. Турецький вартовий корабель та ціла флотилія швидкоплавних катерів уже пройшли Босфор і на максимальній швидкості рухалися назустріч «Сіквестові». Крім того, у Трабзоні вже чекала в повній бойовій готовності ескадрилья гелікоптерів «Сімок» із загоном спецпризначення турецької морської піхоти на борту. Мустафа Алькозен разом із групою високопосадовців, турецьких дипломатів, уже вилетів до столиці Грузії Тбілісі з метою забезпечення спільних дій двох країн у разі необхідності.
— Ну, гаразд, — з очевидним полегшенням зітхнув Гові. — Піду перевірю передню гарматну вежу, а потім сам трохи перепочину. Побачимось опівдні.
Йорк кивнув і повернувся до телескопа. Двадцять хвилин тому стерновий повідомив про величезну провалину в морському дні, не нанесену на жодну мапу, — западину завдовжки в десять кілометрів та завглибшки у п’ятсот метрів. Глибиномір дослідив відстань між дном западини і давньою береговою лінією, розташованою на глибині у сто п’ятдесят метрів. Вони вже опинилися там, де розсталися з Джеком, — за півтори морських милі на північний захід від острова. Приблизно на цьому місці Джек із Костасом учора вперше побачили підводне місто.
Йорк подивився на острів. Подвійну вершину та сідловину між піками, де колись обвалився кратер, було тепер видно дуже добре. Капітан застиг на місці, думаючи про дива, що можуть чекати внизу. Ці води могли ховати найбільшу загадку античного світу: місто, що виникло на багато тисячоліть раніше від усіх інших міст світу. Можливо, тут були величезні піраміди, грандіозні статуї, багатоповерхові будівлі; можливо, люди, які жили тут, утворювали суспільство більш розвинене, ніж навіть деякі сучасні. Довершувала картину затонула радянська атомна субмарина, громіздка і зловісна, одна з тих, до боротьби з якими Йорк готувався чи не половину свого свідомого життя.
З радіо долинуло:
— «Сіквесте», ви мене чуєте? Це «Сі-Венчер». Прийом.
Йорк схопив мікрофон і схвильовано заговорив:
— Маклеоде, це «Сіквест». Перекажи свої координати. Прийом.
— Через шторм ми досі не можемо вийти з Трабзона, — почувся нерівний спотворений голос капітана «Сі-Венчера» (хай там як, а їх розділяли сто миль електромагнітного сум’яття). — Але Мустафі вдалося зв’язатись із супутником. Він налаштований на теплову картинку й за мить почне передавати вам дані.
Йорк обернувся, аби краще бачити навігаційну панель управління, за якою сидів стерновий. У мерехтінні кольорів обрисувався скелястий ландшафт, який потім знову розсипався на мозаїку окремих точок.