— Чорт забирай, мати в розпорядженні лише десять снарядів для гармати, здатної зробити чотириста п’ятдесят пострілів за хвилину! — похмуро зауважив Гові. — Мабуть, боги Атлантиди зараз сміються з нас.
Чоловіки опустили на обличчя захисні заборола. Йорк протиснувся до вузького закутка перед коліщам, що управляло підняттям дула, а Гові взявся за важіль, який підіймав та опускав вежу. Для проби він трохи повернув її, глянув на Йорка:
— Ну що, підіймаємо?
— Давай! — кивнув капітан «Сіквеста».
Коли гарматна вежа почала підійматися, Йорк відчув у крові електричний заряд адреналіну. Він багато разів протистояв ворогові, але завжди з містка або з рубки управління; тепер же доводилося битися, так би мовити, наживо. Він уперше відчув те саме, що відчували моряки, які були за гарматами на кораблі Нельсона «Вікторія» або сиділи в могутніх гарматних вежах дредноутів біля Ютландського півострова чи Північного мису. Йорк і Гові знали: шансів на те, що вони візьмуть гору у протистоянні з 130-міліметровими гарматами «Грифа» та його сучасною системою корекції вогню на базі СГП, було дуже мало.
Вежа піднялася над рівнем палуби, і Йорк побачив силует «Грифа». Дула опустилися на завчасно визначені позиції. Капітан зафіксував ручку підйомного коліщати та підніс руку:
— Гармату наведено на ціль!
Гові клацнув затвором і поклав палець на гашетку.
— Вогонь!
Почувся оглушливий тріск, і ліва гармата здригнулася всім своїм єством. Йорк схопив бінокль та подивився, куди полетів снаряд, що з виттям проривав повітря. За лічені секунди праворуч від «Грифа» виріс фонтан бризок.
— Двадцять позицій ліворуч! — крикнув Йорк.
Гові прокрутив коліща та подав снаряд.
— Вогонь!
Гармата ще раз сіпнулася всім тілом і викинула з лівого ствола струмінь полум’я. Зворотний удар газу викинув гільзу і подав новий снаряд.
— Влучили! — заволав Йорк. — Бронебійні, п’ять пострілів поспіль!
Він побачив червоний спалах там, де вибухівка здетонувала об метал, кинувши на корму «Грифа» зливу осколків. Залишалося сподіватися, що бронебійні снаряди виведуть із ладу силову установку ворога, пошкодивши турбовентиляторні прискорювачі, які дозволяли «Грифові» рухатися швидше за будь-яке інше судно.
— Вогонь!
Гові натиснув на праву гашетку й уже не відпускав її. Здавалося, вправний коваль-велетень п’ять разів поспіль ударив по своєму ковадлу. Менш ніж за секунду магазин спорожнів, а гармата викинула п’ять гільз.
Гарматна вежа ще здригалася, коли ближче до корми «Сіквеста» почувся страхітливий тріск, і цілу палубу струснуло. Чоловіки із жахом побачили, що «Сіквест» дістав понад десяток прямих влучень над ватерлінією. На цій відстані ракетне паливо «Штреке» дозволяло «Грифові» стріляти майже прямою наводкою, і випущені ним снаряди трясли «Сіквест» від носа до корми. Здавалося, його протикала величезна виделка: кожен снаряд легко проламував переділки та, викинувши струмінь вогню й купу уламків, вилітав із протилежного борту.
— Потім вони цілитимуть у місток, а після цього настане й наша черга! — крикнув Йорк.
«Сіквест» стогнав і сіпався. Йорк навів бінокль на корму «Грифа». Клуби диму показували, куди влучили їхні снаряди. Раптом увагу капітана щось привернуло, й він опустив бінокль. До них летів надувний човен із жорстким корпусом, подвійний двигун якого залишав за кормою широкий кільватерний струмінь у формі літери «V». Усередині, пригнувши голови, сиділи якісь люди. Катер уже подолав половину відстані та швидко наближався.
— Бачу ворожу групу захоплення, відстань вісімсот метрів! — вигукнув Йорк. — Максимально опустити стволи. Цілити прямою наводкою!
Він почав щосили вертіти коліща, а Гові тим часом припав до металевого видошукача перед сидінням стрільця. Коли його рука вже торкнулася лівої гашетки, стався жахливий удар, після якого обидва чоловіки опинилися на підлозі. Зі звуком, гучнішим за брязкіт сотень розбитих вікон, рій металевих осколків зрикошетив від броні гарматної вежі. Один із них уп’явся Йоркові в ногу, і його комбінезон відразу просочився кров’ю. За кілька секунд пролунали ще два вибухи. Надбудову палуби прошила пряма черга бронебійних снарядів, які потім вдарили у воду за правим бортом «Сіквеста».
Йорк скочив на ноги. У його вухах стояв шалений дзвін, а ліва нога безсило воліклася. Він широко розкритими очима подивився на діру, що зіяла там, де щойно був капітанський місток. Для людини, закоханої в море, це було жахливе видовище, — все одно, що безпорадно спостерігати, як в агонії помирає осліпла та скалічена кохана жінка.