— Як ви здогадалися? — спитав Ростопчин.
Сер Мозес знизав плечима:
— З тридцять шостого до шістдесят восьмого року я служив у військово-морській розвідці, а ця служба вчить спостережливості. Правда, участь у героїчній епопеї французьких макі, мабуть, учить цього ж.
Дворецький приніс ліки й графин з холодною водою.
— У нас свій колодязь, — пояснив сер Мозес. — Вода просто чудова. Часом мені здається, що вона лікує радикальніше за фармацевтію. А втім, цей румунський препарат справді унікальний; мультивітаміни; повертає молодість, нормалізує ритміку серця. Через п’ять хвилин ви абсолютно заслужено викурите свою сигарету, а коли нігті знову стануть рожевими, ми з вами вип’ємо віскі.
— Якщо вріжу дуба, витрати на перевезення тіла — за ваш рахунок, — сумно пожартував Ростопчин.
— У селі живуть, князю. Вмирають у столицях. Я купив цей будиночок, коли зрозумів, що помилився у виборі кар’єри. Це сталося через три місяці після того як я почав працювати у розвідці, перед Різдвом тридцять шостого року… Ми одержали звіт нашого військово-морського аташе в Берліні, капітана першого рангу Траубріджа. Ви напевне чули це ім’я. Ні? Дивно, він вніс вклад у справу боротьби з нацистами, до того ж не малий. У своєму звіті він написав, — цитую по пам’яті, можливі якість неточності, — що англо-німецький військово-морський договір був у післявоєнний час одним з головних принципів політики, яка характеризувала ставлення Німеччини до своїх колишніх противників. Історія показує, що, коли настане час, Німеччина зробить з цим договором те саме, що вона зробила з іншими. Цей час ще не настав. Так от, ці дві пророчі фрази капітана не включили в щорічний звіт нашому міністрові закордонних справ. Так, саме так, бо начальник управління оперативного планування містер Філліпс написав на полях його повідомлення, — причому це було написано першого січня тридцять сьомого року, — що йому дуже «бажано дізнатися, які саме факти стали підставою для такого категоричного твердження». І все. Цього було досить, щоб відкинути прозріння… Правда, будь-яке прозріння тенденційне. Ми, молоді, не вірили Гітлеру; наша невіра трактувалася апаратом прем’єра Чемберлена як спроба повернути Даунінг-стріт до діалогу з Москвою; це вважалося зрадою присяги. Лише в сороковому році, коли сер Уїнстон очолив кабінет, я відчув себе потрібним Великобританії, бо зрозумів, що ми боротимемося проти коричневого тирана до останнього солдата… Це не фраза, ні… Це моя життєва позиція… Ви приїхали для того щоб говорити зі мною про долю картини Врубеля?
— Так.
— Ви знаєте, з ким мій брокер бився на аукціоні?
— Серце відпустило?
— Так.
— Я бачу — нігті порожевіли. Отже, віскі?
— З задоволенням.
— Я думаю, ми не кликатимемо доброго Джозефа, а обслужимо себе самі?
— Звичайно. У мене зовсім відпустило серце й одразу захотілося випити.
— Чудово. Я радий за вас.
Сер Мозес Грінборо встав, приніс пляшку з віскі, поставив на столик, вісімнадцять років витримки, колір осіннього поля; спитав, чи питиме гість з льодом; погодився, що таке віскі треба пити чистим, без води й льоду, справжнє здоров’я; коли налив у кришталеві склянки, Ростопчину здалося, що тепле віскі пити неймовірно важко; відчуття, що межує з нереальністю, — безперервна тяжкість вологи…
— Ну? — спитав сер Мозес, зробивши легкий, блаженний ковток.
— Чудово.
— Кажуть, росіяни все-таки віддають перевагу горілці.
— Правильно. Але ж основа одна: хліб. У вас ячмінь, у росіян — пшениця.
— Я думав, що ви скажете «у нас», а ви сказали — «у росіян»…
— Я невідмивно росіянин, сер Мозес, і цим високо горджусь. Але п’ю віскі, а не горілку. Люблю французькі костюми. На «Ладі» не їжджу, тільки на «мерседесі»; щів не люблю — це звичайний суп у росіян, я люблю цибульний. Та хіба це визначає національну приналежність?
— А що ж?
— Язик і зір.
Сер Мозес здивувався.
— Дивне поєднання. Чому саме язик і зір? А серце? Кров? Характер?
— Серце — шматок м’яса, добре тренований м’яз, воно в усіх однакове. Як і кров. Характер міняється — після беззастережної капітуляції німці стали інші; хоч би що там говорили. А зір… У нас, у росіян, його визначають як розуміння, запам’ятайте це. Осягання походить від слова зріти… Цікаво, ці сполучення виникли задовго до того як медики встановили, що зоровий нерв — найкоротший і найтовщий, проходить від мозку до обличчя людини. А зіницю в Росії називають «круглою дірочкою в райдужній оболонці»…