Фол подзвонив до бургомістр ату за п’ять хвилин до обідньої перерви, передав Ріву привіт від пана Неумана (під таким прізвищем йому був відомий співробітник міністерства внутрішніх справ Альберте) і запропонував повечеряти, сказавши, що він прилетів з-за океану саме для того, щоб поговорити з ним про речі, що стосуються безпосередньо пана Ріва.
Той записав прізвище Фола («містер Вакс»), спитав, де зупинився заокеанський гість, чи зручний готель, чи немає якихось претензій до хазяїна («Вони всі зв’язані зі мною, тому звертайтесь без церемоній»), спитав телефон бару, звідки дзвонив «містер Вакс», сказав, що подзвонить йому, як тільки уточнить свій план на вечір; зразу ж після цього зателефонував «панові Неуману», розповів про напористого гостя з Нью-Йорка, вислухав рекомендацію прийняти запрошення; набрав телефон бару «Цур зеє», попросив покликати до апарата того пана, котрий щойно розмовляв з ним, домовився про зустріч і пішов у профспілкову їдальню, обідати; подумавши, від супу відмовився, бо ж запрошений на вечерю, а з’їв лише салат з сосискою.
… Карл Уве Райхенбау закінчив викладати в школі три роки тому; пенсія невеличка, доводилося підробляти консультаціями; готував службовців контор і фірм, які мали ділові зв’язки з Францією, мову знав чудово, три роки прослужив у Парижі, перекладачем при Штюльпнагелі, генерал захоплювався його вимовою.
Дзвінок Фола його не здивував, зразу ж погодився випити чашку кави, запропонував зустрітися біля Музею мистецтв, на Альтанштрасе, в барі, що на розі, там неподалік паркінг, ви легко знайдете, пане Вакс; а як же я вас упізнаю? Ага, зрозуміло, ну, а я сивовусий, у шміттівському, а точніше, ганзейському кашкеті чорного кольору, костюм чорний, сорочка біла.
Фол відзначив, що Карл Уве Райхенбау нічого не сказав про свою родимку на щоці, яка заросла чорними волосинками; людину з такою міткою впізнаєш серед тисяч; що значить дока, сімдесят років, а все ще вважає себе мужчиною; молодець, оце так Карл Уве, з ним можна розмовляти, люблю персонажів із стрижнем, це не квашена капуста, як Зігфрід Рів, стукав гестапо, стукає й досі, тому й боїться всього, в кожному іноземцеві бачить шпигуна, Геббельс усе-таки встиг виліпити цілком надійну модель, з таким справжня мука, а часу, щоб підвести до нього німецьку агентуру, нема, до торгів у Лондоні лишилося два тижні.
— Ні, пане Вакс, я не розмовлятиму з вами англійською, я звик робити тільки те, що вмію робити. Французькою — будь ласка, до ваших послуг…
— Пане Райхенбау, ваша англійська не гірша від моєї американської, — зауважив Фол. — Ми розмовляємо символами, поспішаємо, хай йому грець. Така вже нація: понаїжджали за океан самі бандити та революціонери, а тепер світ за них і розплачується.
Райхенбау всміхнувся:
— До людей, котрі наважуються лаяти свою націю, я ставлюся з інтересом і заздрістю… Чим можу вам прислужитися?
Він ще раз подивився на візитну картку американця: «Честер Вакс, віце-президент «Асоціації сприяння розвитку культурних програм», 23-я вулиця, Нью-Йорк, США», сховав у кишеню, вийняв люльку, тицьнув її в куток вузького, немов з натугою прорубаного рота, але не запалив.
— Ви п’єте каву з молоком? — спитав Фол.
— Якщо хочете почастувати мене, то краще віскі, люблю віскі, без соди, з льодом.
— Мені дуже приємно, що ви любите шотландське пійло, я його терпіти не можу, димом смердить… Гадаю, не відмовитесь від подвійної порції?
— Не відмовлюсь. Я сьогодні зовсім вільний, віскі звеселяє людину, чи не так?
— Біс його знає. Взагалі я не п’ю. Батько залякав. Суворий батько — тільки кава, скільки душа бажає, вдень: і вночі. А запросив я вас ось чого, пане Райхенбау… Мою Асоціацію цікавить робота друга вашої покійної сестри, фрау Анни.
— Я так і зрозумів, пане Вакс. Ваше прізвище зазнало скорочення? Ви були Ваксман або ж Ваксберг?
— Дідусь був якимось «маном», це точно, а в чому справа?
— Ні, ні, я далекий від расових забобонів, німці за це добре поплатилися після другої світової війни, просто, якщо ви мали в роду євреїв, мені буде простіше розмовляти з вами, діло явно торгове.
— Слава богу, ні. Часом мені здається, що мій дідусь був справжнісінький німець.
Райхенбау не стримав усмішки, похитав головою і запитав:
— Що вас цікавить у роботі Золле?
— Усе.
— Що ви знаєте про нього?
— Тільки те, що він зібрав унікальну картотеку культурних цінностей, викрадених у музеях Європи.
— Ким?
Фол погамував гостре бажання, що спалахнуло в ньому, відповісти: «нацистами, твоїми соратниками по партії, наволоч недобита», сказав лагідніше: