… Ростопчин задрімав на високому столі; масажист, пан Любіх, дипломований лікар (це надто важливо для візитної картки: «дипломований» лікар, інженер, пілот; усе відразу стає на свої місця в переговорах з роботодавцем: простяг картку — не треба називати ставки, оплата сама собою зрозуміла), працював артистично; хрустів його накрохмалений халат, хрустіли солі на шийних хребцях клієнта; насолода, повернення молодості, еластичність, тепло — що може бути прекраснішим?!
… Нарро зайшов без стуку.
— Князю, на проводі пан Степанов, Москва…
Ростопчин кинувся до апарата, як був, напіводягнений, схопив трубку.
— Та невже?! Слухай, який я щасливий, що застав тебе! Я, правду кажучи, поставився з гумором до твого повідомлення про польського пана Розена, але тепер він мені знадобиться, потрібні гроші! Чим жінки старіші, тим вони більші стерви… Коли Розен прилітає в Цюріх?
І Степанов відповів:
— Він буде в тебе завтра, Женю. Рейс Аерофлоту. Він зразу подзвонить, я дав йому всі твої телефони.
VII
«Вельмишановний пане Миколо Сергійовичу!
Надсилаю Вам вирізочку з «Нового времени»: «Декадент, художник Врубель, так само як батько декадентів Бодлер, недавно збожеволів».
Ось у чому річ! Нещасний, нещасний Врубель! Я кусаю пальці від горя й сорому. Проти кого я ополчився? Проти кого воював останні роки?! Нещасна душевнохвора людина… Я у відчаї… Не знаю, що робити в такому становищі. Хочу пустити позиковий лист для збирання грошей на його лікування в будинку для божевільних, допомогти Забелі, як-то їй — після загибелі єдиного сина — втратити чоловіка?!
Оглядаючись на минуле, я весь час питаю себе: чи мав я право виступати проти того, що він робив у мистецтві? Адже, виявляється, він з дитинства був напівбожевільний, звідси всі його викрутаси у формі й барвах, уся його чужерідність, яка мене відштовхувала. Та хіба тільки мене?!
Так, серце крається, так, мучить безсоння, але ж не можна долю одного божевільного, пойнятого манією творчості, ставити вище долі мистецтва, вище наших святих традицій!
Чи я помиляюся? Може, треба було не помічати хворобливої потворності його полотен, проходити мимо? Слава богу, Імператорська Академія (на відміну від вседозволеності «старого академіка» Чистякова, який наплодив руйнівників-традицій, таких як Коровін і Бакст) дає Русі висотній взірець живопису, чужий декадентству і розгнузданому європейському мракобіссю.
Ні, відповідаю собі, ти був правий! Він, Господь наш, узяв на себе тяжкий хрест боротьби за чистоту дітей своїх, а я кожен свій вчинок перевіряю Його Словом і Ділом…
Твоя правда, відповідаю сам собі, адже бентежила тебе не приватна справа, а доля нації. Від врубелівського бунту проти традицій до бунту черні — один крок! Від мерзенного ескізу, який Рєпін посмів зробити з Побєдоносцева для задуманого нам полотна, до заклику до непокори Владі — один крок. Від «Розп’яття» Ге, Слава Богу, забороненого Синодом та Імператорською Академією, до непослуху Слову Церкви — один крок! Від мерзенного наклепу, який зводить на російське воїнство в своїх полотнах Верещагін, до пугачовської смути ще ближче…
Ні, ніколи буття не визначало духу, як це намагаються твердити пани, причетні до іудейського вчення! Тільки дух визначає життя і його моральне здоров’я, тільки Здоровий Дух!
Ось я і поплакався Вам. На серці полегшало, і я відчув у собі силу продовжувати ту справу, що був їй вірний чверть століття.
Лишаюся, вельмишановний пане Миколо Сергійовичу, Вашим покірним слугою, сердечно Ваш
Гаврило Іванов-Дагрель.
P. S. Танечка просить передати величезний привіт мудрому Суворіну, коли Ви його побачите найближчими днями, перед тим, як я виберуся до нього. Вона, душечка, вважає, що в замітці, яку він надрукував, про божевілля Врубеля немає нічого образливого. Всі ми, — зауважує вона, — намагаємося не договорювати, боїмося сказати правду відверто, тому й страждаємо. «Коли труять мишей, — сказала вона, — їх так жалко, маленькі, сіренькі, оченята, як намистинки, але ж якщо їх не труїти, всю крупу перегризуть!» Ось вона, жіноча логіка! Яка ж точна, правда?! До зустрічі!»
2
— Ох, пане Вакс, — зітхнув Іван Юхимович Грешев, експерт з російської історії та слов’янської мови, — мені стає жаль вас, європейців, коли починаєте судити про російське мистецтво…