Ростопчин повернувся до Степанова.
— Ти не розмовляєш по-французьки?
— Ні.
— Я не пригадую, чи знає Франсуа англійську… А зрештою, говоритимеш мені, я перекладу.
Він набрав номер, попросив до апарата мадам Фрелль, довго поздоровляв її, обіцяв прилетіти в Париж на уік-енд у кінці наступного місяця, потім попросив Франсуа; зразу заговорив про справи:
— Слухай, ти розмовляєш по-англійськи? Слава богу, я передам трубку моєму другові, він розповість тобі все, а ти даси йому безплатну пораду. Якщо ти став скнарою і не працюєш без гонорару, я прилечу в Париж, відвезу в «Крейзі хоре», і ми будемо квити, — він простяг трубку Степанову. — На, Митю, цей Франсуа — геній юриспруденції, тільки не говори сумбурно, намагайся бути послідовним.
— Добрий вечір, — привітався Степанов, — я хочу вам пояснити суть справи. З одного нашого музею було викрадено картину відомого художника — Вруб…
— Пробачте, ви не відрекомендувалися, — перепитав його Франсуа.
— Моє прізвище Степанов, я російський літератор.
— Давно живете на Заході?
— Я живу в Москві.
— Можна попросити князя?
Степанов дав трубку Ростопчину, шепнувши:
— По-моєму, він боїться розмовляти зі мною.
Ростопчин поморщився, досадливо махнув рукою — «не мели дурниць».
— Франсуа, це мій друг… Що? Ні. Так, упевнений. Значить, у мене є підстави… Ні, я не розумію тебе… Що? — він довго слухав те, що йому говорив Франсуа, потім перебив його; голос став сухий, якийсь навіть застуджений. — До побачення, Франсуа, я роздумав приїжджати до тебе…
Поклавши трубку, він сказав, ні на кого не дивлячись:
— Він виставив свою кандидатуру… Йому незручно…
Грешев подав голос:
— Будь проклятий той час, коли помер де Голль…
Ростопчин посидів у задумі біля телефону, потім знову заходився гортати свою книжку; подзвонив у Люксембург.
— Мадлен? Здрастуй, це я. Спасибі. А ти? Чудово. Де Олександр? Слава богу! Передай йому трубку, в мене невідкладна справа… Здрастуй, «Кинджал», це «Ейнштейн». Нічого. А ти? Та невже? Молодець. Послухай, я передам трубку рос… радянському письменникові Степанову. Він щойно з Москви, на кілька днів… Це мій друг… Йому… Нам потрібна консультація. Ти можеш його вислухати? Спасибі, я був певен. Ти розмовляєш по-англійськи? Нічого страшного, він теж не місіс Тетчер…
Ростопчин полегшено зітхнув, пояснив Степанову:
— Це адвокат провідних банків; диявол; знає все.
— Добрий вечір, містер «Кинджал», — Степанов чомусь усміхнувся трубці. — Я розповім про все по пунктах. Можна? Спасибі. Отже, в сорок другому році нацисти вивезли з Ровно три тисячі дев’ятсот сорок три картини європейських і російських художників. Картини зникли. Так. Жодної не знайшли. Так. Але завтра на аукціоні на продаж виставляють полотно нашого художника Врубеля, яки… Що? Я проспеленгую: «В», як «Відень», «Р», як «Рейк’явік», «У», як «Умберто», «Б», як «Брюссель», «Е», як «Едінбург», «А», як «Лондон», — швидко говорив Степанов. — Так, росіянин, від слова «врубать»… А по-польськи його прізвище означає «Горобець». Полотно вивезли з музею дванадцятого липня сорок другого року, про що є відповідний документ… Так, радянський… На титульному боці полотна, можливо, збереглися цифри «12-764». Це клеймо ейнзацштабу рейхсляйтера Розенберга… Так, саме той… Ні, він був рейхсміністром східних територій на той час… Так, на жаль, це все, що в нас є… Ми маємо намір заявити в «Сотбі», що картина викрадена, й зажадати її повернення… Ні. Більше нічого… Сьогодні мали надійти документи про тих людей, які пакували картину, вивозили її до рейху, передавали на збереження в соляну штольню, з описом і розпискою, але, на жаль, цих паперів ми не одержали… Від німця… Його прізвище Золле. Ні, із Заходу… Чому? — Степанов закрив мембрану долонею, шепнув — Він каже, що документів у нас замало…
— Спитай його, що буде, коли ми все-таки заявимо про факт викрадення, — сказав Ростопчин.
— Не треба про це, — Грешев похитав головою. — Краще я вам поясню, що може статися, коли ви виступите з такою заявою…
— Будь ласка, спитай, що може бути, — Ростопчин повторив роздратовано, а тому дуже чемно.
— Добре, а коли я все-таки заявлю завтра в «Сотбі», що вони торгують краденим? — спитав Степанов.
— «Сотбі» — могутня фірма, — відповів «Кинджал». — Вони працюють напевне. Тут щось не так… У кращому разі картину знімуть з торгів і призначать експертизу, в гіршому — вас притягнуть до суду за зловмисний наклеп; штраф може бути колосальний.