Так, подумав Ростопчин, він пішов, і я не зможу йому сказати про те, що мусив сказати, а коли розмовлятиму з ним по-російськи при стерві, вона все зрозуміє, вони все відчувають, ці кляті старі жінки, Клаузевіци якісь, а не люди, хай живе весела довірливість молодості, різниця у віці — гарантія добрих стосунків, їхньої стабільності, саме так, одруження одноліток — замок на піску, союз плюса з плюсом, з кожним роком дедалі більше відштовхуються…
Звичайно, вона влаштує в «Сотбі» скандал; у неї все підготовлено, і цей Едуард, чи Едмонд, якого я ніколи в житті не бачив і не знав, напевне, вже там; зачаївся, мов яструб, крильця склав, налетить каменем; ой, який це буде подарунок пресі, коли я почну торгуватися, а він зробить заяву, що будь-яку покупку не видадуть мені, поки суд не прийме рішення про розділ майна, невже це робота тих, кого я не знаю, але хто стежив за нами втора, влаштував скандал із Золле, не дозволив прийти до мене Розену? Ти повинен стати змієм, сказав він собі. Якщо Степанов не зніме трубки, ти мусиш перетворитися в вужа, брехати Софі, стелитися перед нею, пообіцяти їй усе, чого вона забажає, і прийти до компромісу зараз же, перед торгами. Авжеж, я зроблю саме так, але виконаю те, що обіцяв, а там видно буде, бог дасть день, бог дасть і їжу…
2
… Степанов відчинив двері, почув телефонний гудок, подумав, хто б це міг дзвонити так рано, зняв трубку, сказав своє звичне «Степанов», він завжди так відповідав на дзвінки, ке «алло», «так», «слухаю», а саме «Степанов», до тебе ж дзвонять; телефон конкретний, бо несе інформацію, підданий слова, ти повинен відповідати йому, таїнству цієї чорної трубки, що з’єднує тебе із світом; чорт, як же люди стільки років жили без цього дивовижного чуда; хоча тоді, раніше, була прекрасна література — листи; а хто зараз пише листи? Дзвонять, у кращому разі, листівку надішлють, — на день народження чи на Перше травня.
— Слава богу, — почув Степанов шепіт Ростопчина. — Я був у відчаї, як це добре, що ти повернувся… Слухай, перед тим як прийдеш у «Сотбі»…
— Чому ти шепчеш? — здивувався Степанов.
— Тут стерво. Може бути страшенний скандал. Не питай ні про що, роби, як скажу. Перед тим, як ти прийдеш у «Сотбі», можеш навіть спізнитися, чорт з ним, — але неодмінно, чуєш, неодмінно, зайди у будь-який банк і відкрий рахунок… Почекай, а в тебе немає російського банківського рахунку?
— Є, але він дома, — посміхнувся Степанов, — та й карбованці тут не йдуть…
— Я так і думав. Отже, ти зайдеш у банк, відкриєш рахунок, поклади хоч десять фунтів, це не так важливо скільки, головне, щоб у тебе була чекова книжка, вони її видадуть тобі, — сядеш біля мене, я представлю тебе стерву, ти виймеш з кишені банківську книжку й випишеш, але так, щоб вона це бачила, чек на п’ятнадцять тисяч фунтів… Ні, про всяк випадок на сімнадцять тисяч… Передай мені цей чек, подякуй за те, що я згодився бути твоїм представником, скажи їй, що ти в захваті від її краси, будь світським, розумієш? Учора ти правильно поводився з Золле, а я був, як ганчірка, все, до скорої…