— Стривай… Це ж якийсь спектакль…
— Так, але я не бачу іншого виходу. Коли зможу щось зробити за цю годину, то скажу тобі в «Сотбі», скажу по-англійськи, при ній не можна розмовляти російською, вона вчинить скандал, вони тут усі такі підозріливі.
(Фол ударив кулаком по коліну, сказав Робертові: «Ніякого біса не чути, цей князь пустив воду, їдьмо!» Він швидко сховав апаратуру й кинувся до ліфтів; треба встигнути перехопити містера Грібла в кафе; він повинен купити Врубеля, повинен! У крайньому разі, якщо він скупердяй, запропоную йому свої гроші, шеф, думаю, виб’є компенсацію; в таксі посміхнувся: дзуськи, коли наш посол у Гані повернувся додому у відпустку, державний департамент відмовив йому в оплаті грошей за таксі — з аеропорту Кеннеді до Сентрал-парку; таксі оплачують тільки сімейним, у кого є діти й дружина, а взагалі, найбільш надійний той посол, у якого є онуки; в ганського діяча була тільки мати; бухгалтерія державного департаменту зажадала від посла докладного пояснення, що мати була разом з ним; він написав чудову відповідь: «Я їхав у таксі, а моя мама бігла слідом з чемоданами в руках». Насміялися досхочу, але п’ятнадцять доларів так і не віддали. Чорт з ними, хай не оплатять, зрештою шкурка варта вичинки; успіх цього діла відгукнеться в майбутньому, гроші рано чи пізно повернуться сторицею, треба вміти втрачати, лише тоді можна одержати у сто разів більше.)
В банку було ще порожньо, тихо й урочисто, як у крамі.
Степанов згадав, як вони з Бембі приїхали в Гренаду і рано-вранці зайшли в старовинний, чудовий храм; зимове сонце пробивалося крізь вітражі, підлога здавалася кольоровою, жовто-синьо-червоною; ходити по такій підлозі — кощунство, але молоденькі дівчата із засмоктаними губами, з синіми тінями під очима від безсонної ночі швидко, з серйозним виглядом, прочовгали своїми «коледжами» — гостроносенькими туфельками з мідною пряжкою, без каблука, вищий шик, підкреслює форму ноги, — квапливо й діловито стали на коліна перед іконою, благаючи простити їм гріхи, завчено перехрестилися і знову заспішили по казкових тінях вітражів, кинутих на підлогу, до виходу. Бембі тоді сказала: «Нагрішили, помолилися та й знову за роботу».
Степанов подивився на клерків, які сиділи за овальними, красивої форми столами; порядок абсолютний; на висувній дощечці друкарська машинка, це тільки ми багаті, тримаємо секретарок, тут усі службовці знають машинопис і стенографію, час — гроші, молодці, дияволи; «вчіться у капіталістів хазяйнувати, за ними двісті років досвіду»; господи, яка ж була правда у всьому, в кожному його рядку, в кожній замітці на полях книжок; Ленін і Петро, два піки російської історії. А втім, Ленін — пік світової історії; до речі, і тим, що жінки дістали тут право не тільки голосувати, а й бути прем’єрами, вони йому зобов’язані, Леніну; тутешні власті предержащі були змушені відступити після нашої революції, інакше їх змели б, якби вони не здали своїх залізобетонних старорежимних позицій.
Степанов пішов не до клерка, а до дівчини; дуже красива, одягнена надзвичайно старанно, але водночас вільно, з паризьким шиком; на обличчі усмішка: «Доброго ранку, будь ласка, сідайте, чим можу вам допомогти?»
— Я хочу відкрити рахунок.
— Особистий?
— Так.
— Тоді, будь ласка, зверніться до містера Джонса. — Вона обернулася до цибатого хлопця з типово англійською зачіскою — волосся закриває половину лоба; комірець високий, із шпилькою; галстук тоненький; сіро-чорний картатий піджак. — Боб, це до тебе.
Той підвівся, привітно помахав Степанову рукою.
— Прошу вас, сер…
— Доброго ранку, мені потрібно відкрити рахунок…
— О, ми це зробимо дуже швидко. Будь ласка, заповніть бланк. Не сердьтеся, що такий довгий. Бюрократія наш бич, — він посміхнувся. — Хочете вкласти гроші в діло, на терміновий вклад чи відкрити поточний рахунок?
— Поточний рахунок.
— Я рекомендував би вам подумати над вкладом грошей у акції «Нестле», вони різко пішли вгору… Хороша тенденція у аграріїв Айови…
— Ні, дякую, я хочу мати чеки, щоб не носити з собою грошей…