— Не треба, — повторив Степанов. — Я дуже зворушений, Боб, тільки не треба заздалегідь учити текстів…
— Дім, зрозумійте, становище досить складне… Якби ви сказали, що Росія вам остогидла, тоді не було б запитань. Але ви, гадаю, не маєте наміру виступати з такими заявами?
— Звичайно, ні…
— От бачите…
— Боб, не треба нічого готувати заздалегідь… Їй-богу…
Годфрі знизав плечима.
— Дивіться… Я не можу не бути агресивним, Дім. Я живу тут, ви — там. Я мушу бути агресивним, щоб мені повірила наша аудиторія. Інакше люди подумають, що мене перекупили, і шоу не вдасться. Всі підуть із залу, тим паче завтра п’ятниця, уїк-енд, люди виїжджають за місто й на море. Я мушу спочатку наскакувати, допитувати, а ви повинні відповідати мені так, щоб це було цікаво тим, хто в залі.
— Я постараюсь.
— Дивіться, я все-таки не відмовлявся б від режисури… Тепер повернімося до проблеми контролю над аудиторією… Я розіслав чотириста запрошень. У театрі триста сорок місць; надійшло триста відповідей, в яких підтверджується прийом запрошень. Ось список, перегляньте…
Степанов глянув на сторінки: директори фірм, Бі-бі-сі, «Свобода», редакції газет, інститути по дослідженню контролю кон’юнктури, політики, «радянологи», інститути громадської думки, група «Північ — Південь», асоціація художників «Магнум»…
— Серйозні люди? — опитав Степанов, переглядаючи імена.
— Надзвичайно… Тому випустити діло з рук, дозволити йому котитися навмання нерозумно. До речі, я гадаю, ви не збираєтесь читати вступне слово, написане на папері? Це справить шокове враження; що прощається політикам — недопустимо вам.
— Ні, ні, я нічого не читатиму по-писаному.
— Дуже добре, — Годфрі, задоволений, відкинувся на спинку стільця, насипав собі й Степанову ще по ополонику буябеса, швидко з’їв юшку, витер рота накрохмаленою серветкою й вів далі: — Моя фірма — десять чоловік, але кожен вартий десятьох, можемо виступати в чотирнадцяти країнах, навіть у Шрі-Ланці, кожен співробітник володіє щонайменше трьома мовами, — підготувала бланки, їх роздадуть присутнім; запитання приймаємо тільки в письмовому вигляді, де має бути названо прізвище, адреса й місце роботи;. це дуже дисциплінує. Отже, ті, хто захоче вчинити скандал, повинні дуже ретельно продумати можливі наслідки; у цій країні прощають усе, але терпіти не можуть безтактності. Як вам моя конструкція?
— Нехай би запитували із залу…
Годфрі, сьорбнувши мінеральної води, пильно подивився на Степанова:
— Ви брали участь в такому шоу?
— Ні.
Він повторив здивовано:
— Ні… Ви не брали участі в таких шоу на Заході… А до них старанно готуються кандидати в президенти, майбутні прем’єри, власники корпорацій. Вони розумні люди, Дім, і не з лякливих. Дивіться, я попередив вас. Коли я зрозумію реакцію залу, коли відчую, що ви програєте, коли я буду певен, що аудиторії хочеться, аби вас розтоптали, я перший почну топтати. Це правила гри, а я дотримуюся правил…
— Що ж, правила є правила, — погодився Степанов. — Я радий, що ви ставите всі крапки над «і». Це по-джентльменськи.
— Не треба жити уявленнями, породженими прозою Голсуорсі, — поморщився Годфрі. — Пора джентльменів скінчилася, бо ми дуже відстали; треба ламати нашу острівну претензійність; схопили облизня, нас затиснуто між могутністю Штатів і Західної Німеччини; всі колишні позиції втрачено. «Традиції, традиції», — немов перекривляючи когось, посміхнувся Годфрі, — яка нісенітниця! В Ольстері бомби, в Шотландії страйки шахтарів, у Лондоні безробіття, наркоманія і тероризм… Прекрасна традиція, чи не так? Отже, — зробив висновок Годфрі, — я одержую тексти запитань із залу. Ті, що влаштовують мене, задані по суті справи, я оголошую. Ті, що мають скандальний, спекулятивно-політичний характер, я пропоную обговорити в кулуарах, на коктейлі, після закінчення нашого шоу, цілком демократично, ніхто не образиться, ви ж не відмовляєтеся відповідати?
— Ні в якому разі.
Годфрі нарешті закурив, розслабився, кивнув:
— Демократія лише тоді демократія, коли нею можна управляти й коли піддається чіткій організації. Інакше почнеться хаос, а це смішно, бо некоректно. В мене зібрано деякі матеріали на тих, хто візьме участь у нашому вечорі. Хочете ознайомитись?
— А який сенс?
— Вважаєте, що немає сенсу?
— Якщо шоу — гра, то я віддаю перевагу грі без шпаргалок.
— Вас добряче били на рингу?
— Перепадало.