Good night, gentlemen, — видалося мені проявом надзвичайної поваги, ледве не виправданням чи благословінням. Не менш ввічливим і привітним був до нас незабаром і Перейра, виконавчий директор готелю Great Eastern, коли ми спустилися у вестибюль. У білій, накрохмаленій сорочці та сірій камізельці, з волоссям, зачесаним на бездоганний проділ, він стояв за стійкою рецепції, чекаючи на клієнтів; то був той рідкісний і часом дещо загадковий тип людей, подумав я, поглянувши на нього, які ніби створені для своєї посади, і, дивлячись на них, годі уявити, що вони можуть відчути потребу ненадовго прилягти. Після того як я домовився з Аустерліцом про завтрашню зустріч, Перейра, попередньо поцікавившись, чи мені нічого не потрібно, супроводив мене по сходах на другий поверх до мого номеру, оздобленого винно-червоним оксамитом і парчею та обставленого меблями з червоного дерева, де я просидів до третьої години ночі за письмовим столом, на який падало блякле світло від вуличних ліхтарів, — чавунний радіатор опалення стиха поклацував, а по Ліверпуль-стрит зрідка проїздили чорні таксівки, — щоби принаймні кількома словами й окремими, незв’язними реченнями занотувати все те, що розповів мені за вечір Аустерліц. Наступного ранку я прокинувся пізно й після сніданку довго читав газети, у яких, окрім звичних повідомлень про так звані поточні події в країні та світі, натрапив на замітку про одного простого чоловіка, котрий після смерті своєї дружини, яку доглядав з незмірною самовідданістю протягом тяжкої й тривалої хвороби, впав у таку глибоку жалобу, що врешті вирішив вкоротити собі віку, причому за допомогою ним власноруч виготовленої гільйотини, яку він вбудував у бетонну стіну сходів до підвалу за своїм будинком у Галіфаксі; ця гільйотина, після того, як чоловік зважив усі інші можливості, здалася йому як ремісникові найнадійнішим інструментом для реалізації його задуму, і справді, саме біля такої машини для обезголовлення, — що, як ішлося у дописі, мала надзвичайно надійну будову й була продумана до найменших деталей, і, як особливо наголошувалося, була оснащена косим лезом, яке заледве могли підняти двоє дужих чоловіків, — його врешті знайшли з відрубаною головою, а його задубіла рука й досі стискала обценьки, якими він перекусив дріт. Аустерліц зайшов за мною близько одинадцятої години. Я розповів йому цю історію, коли ми йшли через Вайтчепел і Шордич, спускаючись до річки, довгий час він мовчав, можливо, тому — як я пізніше сам собі закидав, — що підкреслювати абсурдність цього випадку здалося йому несмаком. Лише внизу, на березі річки, де ми зупинилися на якусь хвилинку, дивлячись на сіро-бурі води, що проносилися повз нас кудись углиб країни, він, дивлячись просто на мене, як то він часом робив, широко розплющеними, настрашливими очима, сказав, що здатний добре зрозуміти теслю з Галіфакса, адже що може бути гіршим, ніж зіпсувати кінець і без того нещасливого життя. Решту шляху ми йшли мовчки, повз Ваппінґ, Шедвелл і далі вниз за течією аж до тихого басейну, у якому відбивалися високі офісні будинки Доклендса, до якого за річковим заломом вів пішохідний тунель. На тому боці ми через Гринвіцький парк піднялися до Королівської обсерваторії, де в такий холодний передріздвяний день не було майже жодного відвідувача. Принаймні я не пригадую, щоб за ті години, які ми там провели, роздивляючись, кожен окремо, виставлені у вітринах майстерно виготовлені спостережні й вимірювальні прилади, квадранти й секстанти, хронометри та маятникові годинники, ми бодай когось зустріли.