Пуховики, габардинові, драпові пальта. Кепки, вушанки, адідасівські гребінці… Натиск крамаря і зверхність посвяченого. Маленький ринок. Жалюгідний. Він бачив незрівнянно багатші. Совєтика, германика. Коли помруть останні свідки, все це перестане будь-що означати. Стане просто історією.
У снігових таловинках визирала бура скуйовджена трава.
– Власні газети? Літературні альманахи? Аякже ж. Сюди втікали небідні люди. Культурні.
Гладеньке рожеве обличчя і курчачий жовтий пух на маківці. Кепка лежала на цераті, виворотом догори, наче її господар просив милостині. Тут же книги гарні, добротні, у міцних палітурках. Книги тих часів, коли сторінки ще не склеювали, а зшивали. На обкладинках дрібними крапельками осідала волога. Втім, деякі, найцінніші та найстаріші, були обгорнуті напівпрозорим, задряпаним поліетиленом.
– Але в мене немає. Я здебільшого щодо образотворчого мистецтва. Гравюри, плакати. Не потрібні плакати?
Але ж міг би сказати – так, звісно, дістати з он того набряклого шкіряного портфеля перетягнуту мотузкою купку розшарпаних аркушиків. Так не буває. Шкода.
– А в кого може бути?
Людина-курча замислилася.
– Бібліотеки? Там час від часу списують фонди.
Напевне у курча там зв’язки. Упадає коло підстаркуватих бібліотекарок, квіти дарує, цукерки. І вони йому зливають, коли йде списання. І він приїздить, риється, відбирає цінне. Теж свого роду такий Шпет. Або Воробкевич. Жуки-гнойовики культури.
Курча переминався з ноги на ногу, на ньому були фетрові черевики «прощавай, молодість», здається, жіночі. Чому вони всі такі дивні? Ті, хто має справу зі старими речами.
– Я шукаю все, що пов’язано з літературною групою «Діамантовий витязь».
– Не чув, – сказало курча.
– Була тут така. У. Вертіго. Ніна Корш, Кароль Баволь.
– А, Баволь. Художник? Він начебто зовсім нещодавно помер.
Зовсім нещодавно – це, Господи, коли?
Людина-курча наблизилася на крок, обережно ступаючи поміж книжок, витягнула шию, через це ще більше стала схожою на курча-переростка.
– Я спробую дістати, – сказала інтимно, – але це буде коштувати недешево.
У кого? Ще один збирач? Принаджена курчам бібліотекарка?
Сонячні промені впали на стіну, і від неї струмочками бурхнула пара, немов усередині була замурована невеличка парова машина.
Недешево – скільки це? А, хай йому!
– Завтра підійдіть приблизно у цей самий час.
– Дякую, – сказав він. – А скажіть, усі ці емігранти? Що з ними сталося потім?
Зі стіни злетіла й зависла у повітрі, тріпочучи крилами, скуйовджена крихітна пташка. Горобець? Дивно, коли хтось літає ось так, гарма-дарма. Дивно і неприємно.
– Те саме, що з усіма, – сказало курча.
До чого ж мерзенний клімат. А він думав, тут буде тепло.
– Може, хтось і встиг поїхати, але ніхто майже не встигав. Завжди здається, є ще час. Завтра. Післязавтра. Наступного тижня. Як же так – поїхати? Адже все так налагоджено. Улюблена кондитерська. Кав’ярня. Клієнти, домівка. Що, все кинути та поїхати? А мамин буфет? А сервіз, який на весілля? А кішка? Кому залишити кішку?
– Кішку… авжеж.
– Коли прийшли німці, – сказало курча, – було те саме. Як – їхати? Куди, навіщо? Нас там ніхто не чекає. Не може бути, щоб це божевілля тривало довго. Це зовсім скоро скінчиться, ось побачите. І потім, а як же моя клініка? А моя шевська майстерня? А мої книги? Хлопчик тільки-тільки пішов до єшиви… А мамин сервіз? А срібло? А, зрештою, кішка?
– Кішка, – повторив він, – авжеж.
– Он там стоїть, бачите? У пальті? У чорному такому. Юдаїка. Ханукії, менори, бсамім. Мезузи. Йад. Знаєте, що таке йад?
– Ні.
– Указка для читання тори. Срібло, скань. Чернь. Чудова робота. Тонка. Сюди не бере. Але, якщо треба, може принести. Домовитися?
– Я зрозумів. Дякую. Ні, мені не потрібна юдаїка.
– У Юзефа були? Підробка. Дешева підробка. Ця його риба…
– Я знаю, – сказав він машинально, – у його мами були проблеми з рибою.
– Та не в тому ж річ! Просто, ну… Всі сидять і їдять, і говорять, ах, як це мило. Як це… етнографічно! – Останнє слово курча ледь не виплюнуло.
Він, захищаючись, підняв долоні.
– Я просто поїв у ресторані. Мені його порекомендувала пані Агата.
– Пані Агата, авжеж. Юзеф їй платить, щоб вона направляла клієнтів, ви не знали? І щоб одягалася так, як одягалася. Людям приємно, що збереглися традиції. До того ж у кого спитати, як не в людини з собакою? Усі завжди все питають у господарів собак.