– Не до жиру, як то кажуть, але знаєте, обмеження часом призводить до цікавих рішень. Тут здебільшого, як ви звернули увагу, необароко. Дещо надмірно, гм… Усі ці янголи…
– Натуральної величини?
– Що? Ах, ну звісно. Є такий жарт. Мінімалізм, звісно, приємніший. Меморіальна символіка взагалі дуже виразна, погодьтеся.
Він погодився.
– У Валевської справді з Ковачем був роман?
– Так говорили. Вона була досить темпераментна. Чоловік знав, але що він міг вдіяти, бідаха.
Він і не сумнівався, що у Валевської був роман із Ковачем. Це прямо-таки просилося до сюжету…
– Я бачив світлину, – сказав він обережно, – в музеї. Дуже вродливий молодий чоловік. А взагалі про нього щось відомо?
– Так. Хоча і не дуже багато. Виходець із родини галіційських кальвіністів. Можливо, навіть таємні аріани. Вірніше, социніани, це їх тут називали аріанами. Чули про таких? Шкода. Від людини, яка знає слово «гномон», я очікував більшого. Вони, як би це сказати, вірили в людину. Цілковиті єретики. Вірили, що Бог дав людині розум, щоб та пізнала себе та всесвіт. Ви вірите, що, гм… можна розумом осягти себе та всесвіт?
– Я ж не єретик.
– Ну ось. А він вірив. У богорівну людину і животворящий розум. Не дивно, що в нього були такі амбіції.
– А вони були?
– Ще й які. Але в нього було дуже мало часу. Адже він був сухотником, знаєте? Тоді це був вирок.
Мистецтво – це фосфоричне світіння на гниличці, сухотний рум’янець на вилицях помираючого, шалений гарячковий розквіт перед остаточним розпадом.
– А з вигляду й не скажеш. Такий… золотий юнак.
– У сухотників часто квітучий вигляд. До певного моменту. Та й не був він золотим юнаком. Скоріше, селфмейдменом. Усе сам, до всього – власним розумом… Листувався з Шонберґом. Чули про такого?
– Арнольдом Шонберґом? Креатором додекафонії? Як же, нововіденська школа!
Він був радий, що чув хоча б про Шонберґа. Коли вже з аріанами так проколовся.
– А звідки ви знаєте все це? Про Ковача?
– Ну, як же. Була біографія Ковача. Ще в п’ятдесяті. Раритет, звісно, але в мене є.
Ні про яку біографію Ковача він не чув. Він так і сказав.
– Не дивно. Розумієте, в п’ятдесяті його намагалися, як це тепер кажуть, розкрутити. Як же, місцевий уродженець, геній. Хотіли навіть конкурс його імені заснувати. Але потім з’ясувалося, що в біографії був обійдений один пікантний момент.
– Його смерть?
– Його розстріляли, так. Він, бачте, підірвав товарняк.
– Німецький?
– У тому й річ, що ні.
– Шпет нічого такого не казав.
– Шпет, – презирливо сказав його супутник, – дилетант. Самозакоханий нікчема. Загалом, наклад вилучати не стали, але з того часу Ковача вважали за краще не згадувати. У нас з історією взагалі складнощі. Адже ви чули про постріл у театрі? Так от, він уже півстоліття в усіх путівниках.
– Що, невже про енкавеесника Пушного?
– У тому й річ. У перших версіях у Валевську стріляв офіцер вермахту. І не в тридцять дев’ятому, а в сорок першому. Вона, звісно, співпрацювала з партизанами, а для прикриття співала в опері для німецької верхівки. Ну, й отримала завдання причарувати німецького офіцера. А він, коли дізнався, що вона пособниця ворога, просто пристрелив її, як…
– А Валевські, я маю на увазі, живі Валевські не заперечували?
– Звісно ні. Марта була дуже розумною жінкою. Але з Ковачем номер не пройшов.
– Шкода. Зараз товарняк би цілком прокотив. Чудово б прокотив.
Його супутник пожвавішав.
– А й справді. Зараз мода на забутих геніїв. Воробкевич, он, кажуть, відкопав якогось. Носиться тепер із ним. Хоча Воробкевич увесь час з кимось носиться. А то скільки можна про чорну вдову і будинок повішеного. Чи про вампірів. Не розумію, чому всіх так цікавлять вампіри?
– Місцевий колорит?
– Не без цього, але вже занадто їх стало багато, не продихнути просто. Я думаю, скоро прибульці знов увійдуть у моду. Прибульців давно не було. Але якщо прибульці, що я буду показувати? Посадковий майданчик на даху аптеки номер один?
– А ви давно ось так? Супроводжуєте?
– Вже років зо десять. – Його супутник зітхнув. – Клієнти цікавляться, ну я й накупив путівників. І сам захопився. Ви, я бачу, теж оцінили, гм… он ту п’єту? Це Кузнєвич.
– Себто там, унизу?
– Ні, що ви. П’єта його роботи. Він, можна сказати, класик.
Кована троянда швидко вкривалася дрібними краплями. Конденсат. Холоднішає.