— Ні! — бурхливо почервонів Ераст Петрович і заразом відрікся вже й од Аграфени Кіндратівни. — Це… Це хазяйка переплутала. Вона, ваше благородіє, вічно все плутає. Така баба нетямуща…
— Зрозуміло. Називайте мене Іваном Францовичем, а ще ліпше просто «шефом», адже працювати будемо разом. Читав донесення ваше, — без найменшого переходу продовжив Бриллінг. — Доладно. Спостережливо. Результативно. Приємно здивований вашою інтуїцією — це в нашій справі найдорогоцінніше. Ще не знаєш, як розвинеться ситуація, а чуття підказує вжити заходів. Як ви здогадалися, що візит до Біжецької може бути небезпечним? Чому визнали за необхідне одягти захисний корсет? Браво!
Ераст Петрович зашарівся ще дужче.
— Так, придумано добре. Від кулі, звичайно, не вбереже, зате від холодної зброї навіть вельми непогано. Я розпоряджусь, аби закупили партію таких корсетів для агентів, які вирушають на небезпечні завдання. Яка марка?
Фандорін сором'язливо відповів:
— «Лорд Байрон».
— «Лорд Байрон», — повторив Бриллінг, роблячи запис у маленькій шкіряній книжечці. — А тепер скажіть мені, коли ви могли б стати до роботи? У мене щодо вас особливі наміри.
— Господи, та хоч завтра! — гаряче вигукнув Фандорін, закохано дивлячись на нового начальника, тобто шефа. — Збігаю вранці до лікаря, зніму шви, й можете на мене розраховувати.
— От і добре. Ваша характеристика Біжецької?
Ераст Петрович засоромився і, допомагаючи собі щедрою жестикуляцією, почав доволі незграбно:
— Це… Це рідкісна жінка. Клеопатра. Кармен… Краси невимовної, та справа навіть не в красі… Магнетичний погляд. Ні, й погляд не те… Ось головне: в ній відчувається величезна сила. Така сила, що вона з усіма начебто грається. Але гра з якимись незрозумілими правилами, і жорстока гра. Ця жінка, на мою думку, розбещена і в той же час… абсолютно невинна. Її ніби не так навчили в дитинстві. Я не знаю, як пояснити… — Фандорін порожевів, розуміючи, що верзе нісенітниці, та все ж договорив. — Мені здається, вона не така погана, як хоче здаватися.
Статський радник запитливо поглянув на молодика й пустотливо присвиснув:
— Он воно що… Так я й подумав. Тепер бачу, що Амалія Біжецька — особа й справді небезпечна… Особливо для юних романтиків у пору статевого дозрівання.
Задоволений ефектом, який на співбесідника справив цей жарт, Іван Францович підвівся і ще раз подивився навколо.
— За конурку рублів десять платите?
— Дванадцять, — із гідністю відповів Ераст Петрович.
— Знайома декорація. Сам так жив во врем'я оно. Гімназистом у славетному місті Харкові. Я, бачте, подібний до вас — у ранньому віці лишився без батьків. Ну, та це для формування особистості навіть корисно. Жалування ж тридцять п'ять рубликів, згідно з табелем? — знову без найменшого переходу поцікавився статський радник.
— І квартальна надбавка за понадурочні.
— Я розпоряджуся, щоб вам із особливого фонду видали п'ятсот рублів преміальних. За старанність і перенесену небезпеку. Отож, до завтра. Приходьте, будемо працювати з версіями.
І двері за дивним відвідувачем зачинилися.
Управління розшукної поліції і справді було не впізнати. Коридорами заклопотано рисили якісь незнайомі панове з теками під пахвою, й навіть давні товариші по службі ходили вже не перевальцем, а прудко, підібрано. У курильні — о диво — не було ні душі. Ераст Петрович з цікавості зазирнув до колишньої буфетної, й точно — замість самовара і чашок на столі стояв апарат Бодо, а телеграфіст у форменій тужурці подивився на того, хто зайшов, суворо й запитливо.
Слідчий штаб розташувався в кабінеті начальника управління, бо пана полковника з учорашнього дня від справ було відставлено. Ераст Петрович, іще трохи блідий після болючої процедури знімання швів, постукав і заглянув усередину. І кабінет змінився: затишні шкіряні крісла зникли, замість них з'явилися три ряди простих стільців, а біля стіни стояли дві шкільні дошки, суціль покреслені якимись схемами. Схоже, щойно закінчилася нарада — Бриллінг витирав ганчіркою всі в крейді руки, а чиновники та агенти, стурбовано перемовляючись, сунули до виходу.
— Заходьте, Фандорін, заходьте, не тупцюйтеся на порозі, — поквапив сторопілого Ераста Петровича новий господар кабінету. — Залаталися? От і чудово. Ви працюватимете безпосередньо зі мною. Столу не виділяю — сидіти все одно не доведеться. Жаль, пізно прийшли, в нас тут була захоплююча дискусія щодо «Азазеля» з вашого рапорту.