Грушин сердито забарабанив пальцями по оббитому нудним казенним сукном столу, дістав із жилетної кишеньки годинника (ох, до обіду ще далеченько) й рішуче присунув до себе свіже число «Московських відомостей».
— Ану чим нас подивують нині, — промовив уголос, і юний письмоводитель охоче відклав осоружне гусяче перо, знаючи, що начальник зараз почне зачитувати заголовки та всяку всячину, супроводжуючи читання своїми коментарями — була у Ксаверія Феофілактовича така звичка.
— Погляньте тільки, Ерасте Петровичу, на першій же сторінці, на найвиднішому місці!
«НОВІТНІЙ АМЕРИКАНСЬКИЙ КОРСЕТ
«ЛОРД БАЙРОН»
із найміцнішого китового вуса
для чоловіків, які
прагнуть бути стрункими.
ТАЛІЯ — ДЮЙМ, ПЛЕЧІ — САЖЕНЬ!»
— А літери ж бо, літери — аршинні, і нижче, дрібненько так,
«ГОСУДАР ВІДБУВАЄ В ЕМС».
— Звичайно, подумаєш — государ, чи й не велика птиця, інша річ «Лорд Байрон»!
Бурчання предоброго Ксаверія Феофілактовича дивно подіяло на письмоводителя. Він зніяковів чомусь, зашарівся, а довгі дівочі вії винувато затремтіли. Коли вже мова зайшла про вії, доречно буде описати зовнішність Ераста Петровича докладніше, бо йому судилося відіграти ключову роль у дивовижних і страшних подіях, котрі незабаром сталися. Це був дуже миловидний юнак, з чорним волоссям (яким він потай пишався) та блакитними (шкода, краще б теж чорними) очима, доволі високого зросту, з білою шкірою та клятим, незнищенним рум'янцем на щоках. Відкриємо вже заразом і причину, з якої так збентежився колезький реєстратор. Річ у тім, що позавчора він потратив третину свого першого місячного жалування на так спокусливо розписуваний корсет, ходив у «Лорді Байроні» другий день, витримуючи неабиякі муки в ім'я краси, й тепер запідозрив (абсолютно безпідставно), що проникливий Ксаверій Феофілактович розгадав походження богатирської постави свого підлеглого і хоче посміятися з нього.
А пристав уже читав далі:
«ЗВІРСТВА ТУРЕЦЬКИХ БАШИБУЗУКІВ У БОЛГАРІЇ».
— Ну, це не для передобіднього читання…
«ВИБУХ НА ЛИГІВЦІ.
Наш С.-Петербурзький кореспондент повідомляє, що вчора о 6.30 ранку, на Знаменській вулиці в доходному домі комерції радника Вартанова прогримів вибух, який розніс ущент квартиру на 4 поверсі. Поліція, що прибула на місце, виявила спотворені до невпізнанім останки молодого чоловіка. Квартиру знімав якийсь пан П., приват-доцент, труп котрого, очевидно, й виявлено. Судячи з вигляду житла, там було влаштовано щось на зразок таємної хімічної лабораторії. Статський радник Бриллінг, який керував розслідуванням, припускає, що на квартирі вироблялися пекельні машини для терористичної організації нігілістів. Розслідування триває».
— Т-так, слава Всевишньому, що в нас не Пітер.
Юний Фандорін, судячи з блиску очей, був щодо цього іншої думки. Увесь його вигляд красномовно говорив: ось, мовляв, у столиці люди справою займаються, бомбистів розшукують, а не переписують по десять разів папірці, в яких, правду кажучи, й цікавого нічогісінько нема.
— Ну-ну, — зашелестів газетою Ксаверій Феофілактович, — подивимося, що у нас на міській сторінці.
«ПЕРШИЙ МОСКОВСЬКИЙ ЕСТЕРНАТ.
Відома англійська добродійниця баронеса Естер, піклуванням якої в різних країнах влаштовано так звані «естернати», зразкові притулки для хлопчиків-сиріт, повідомила нашому кореспондентові, що і в златоглавій, зрештою, відкрився перший подібний заклад. Леді Естер, з минулого року почавши свою діяльність у Росії і вже встигнувши відкрити естернат у Петербурзі, вирішила облагодіяти й московських сиріток…»