— Фандорін! — Хтось тряс змученого кошмаром Ераста Петровича за плече. — Та прокидайтеся, ранок уже!
Він стрепенувся, підскочив, завертів головою. Виявляється, спав у кабінеті шефа, зморило прямо за столом. У вікно крізь розсунуті штори лилося радісне вранішнє світло, а поряд стояв Іван Францович, чомусь одягнений міщанином: у картузі з матерчаним козирком, каптані в складочку й заляпаних грязюкою чоботях гармошкою.
— Що, зімліли, не дочекалися? — весело запитав шеф. — Пардон за маскарад, довелося тут уночі відлучитися в нагальній справі. Та вмийтеся ви, досить очима кліпати. Марш-марш!
Поки Фандорін ходив умиватися, йому згадалися події минулої ночі, згадалось, як він стрімголов мчав од будинку Іполита, як ускочив у дрожки до сонного ванька й велів гнати на М'ясницьку. Так не терпілося розповісти шефу про удачу, а Бриллінга на місці не виявилось. Ераст Петрович спершу зробив певну спішну справу, потім сів у кабінеті чекати, та й не помітив, як поринув у сон.
Коли він повернувся до кабінету, Іван Францович уже переодягся у світлу піджачну пару й пив чай із лимоном. Іще одна склянка в срібному підскляннику парувала напроти, на таці лежали бублики й сайки.
— Поснідаємо, — запропонував шеф, — а заразом і поговоримо. Ваші нічні пригоди мені загалом відомі, та є запитання.
— Звідки відомі? — засмутився Ераст Петрович, який передчував задоволення від розповіді й, чесно кажучи, мав намір опустити деякі деталі.
— У Зурова був мій агент. Я вже з годину як повернувся, та вас будити було жаль. Сидів, читав звіт. Захоплююче читання, навіть переодягтися не встиг.
Він поплескав рукою по дрібно списаних аркушах.
— Тямущий агент, але страшенно кучеряво пише. Уявляє себе літературним талантом, до газеток пише під псевдонімом «Maximus Зіркий», мріє про кар'єру цензора. Ось послухайте-но, вам цікаво буде. Де це… Ага, ось.
«Опис об'єкта. Ім'я — Еразм фон Дорн чи фон Дорен (визначено на слух). Вік — не більше ніж літ двадцяти. Словесний портрет: зріст двох аршинів восьми вершків; статура худорлява; волосся чорне пряме; бороди й вусів нема й не схоже, щоб голився; очі блакитні, вузько посаджені, до кутиків трохи розкосі; шкіра біла, чиста; ніс тонкий, правильний; вуха притулені, невеликі, з короткими мочками. Особлива прикмета — зі щік не сходить рум'янець. Особисті враження: типовий представник розбещеної і розгнузданої золотої молоді з неабиякими задатками бретера. Після викладених вище подій відбув з Картярем до кабінету останнього. Бесіда тривала двадцять дві хвилини. Говорили тихо, з паузами. З-за дверей було майже нічого не чути, але чітко розібрав слово «опіум» і ще щось про вогонь. Вважав за потрібне перенести стеження на фон Дорена, одначе той, очевидно, мене розкрив — вельми спритно відірвався й утік на візнику. Пропоную…»
Ну, далі нецікаво. — Шеф допитливо подивився на Ераста Петровича. — Так що ви там про опіум обговорювали? Не мучте, я згоряю від нетерпіння.
Фандорін коротко виклав зміст бесіди з Іполитом і показав листа. Бриллінг вислухав щонайуважніше, задав декілька уточнюючих запитань і замовк, утупившись у вікно. Пауза тривала довго, з хвилину. Ераст Петрович сидів тихо, боявся завадити процесу мислення, хоча мав і власні міркування.
— Я вами дуже задоволений, Фандорін, — мовив шеф, повернувшись до життя. — Ви продемонстрували блискучу результативність. По-перше, цілком ясно, що Зуров до вбивства непричетний і про рід вашої діяльності не здогадується. Інакше хіба віддав би він вам адресу Амалії? Це звільняє нас од версії три. По-друге, ви сильно просунулися по версії Біжецької. Тепер ми знаємо, де шукати цю даму. Браво. Я мав намір підключити всіх вільних агентів, у тому числі й вас, до версії чотири, котра уявляється мені основною. — Він ткнув пальцем в бік дошки, де в четвертому колі біліли крейдяні літери НО.
— Тобто як? — захвилювався Фандорін. — Але ж дозвольте, шефе…
— Минулої ночі мені вдалося напасти на дуже привабливий слід, який веде на підмосковну дачу, — з очевидним задоволенням повідомив Іван Францович (ось і заляпані чоботи пояснилися). — Там збираються революціонери, до того ж украй небезпечні. Здається, ниточка тягнеться й до Ахтирцева. Будемо працювати. Тут мені всі люди знадобляться. А версія Біжецької, по-моєму, безперспективна. В усякому випадку, це не горить. Пошлемо запит англійцям по дипломатичних каналах, попросимо затримати цю міс Ольсен до з'ясування, та й ділу кінець.