— Мені дуже жаль, prince, але ваше парі буде програно, — вже втретє пояснює поштовий начальник нетямущому росіянину. — Ваша країна — член заснованого позаторік Всесвітнього поштового союзу, котрий об'єднує 22 держави з більш ніж 350-мільйонним населенням. На цьому просторі діють єдині регламенти й тарифи. Якщо листа послано з Лондона сьогодні, 30 червня, терміновим поштовим відправленням, то вам його не випередити — якраз через шість днів, уранці 6 липня, він буде на Санкт-Петербурзькому поштамті. Ну, не шостого, а яке там вийде за вашим календарем?
— Чому ж він буде, а я ні? — не може взяти до тями «князь». — Не повітрям же він долетить!
Директор з поважним виглядом пояснює:
— Бачите, ваша високість, пакети зі штемпелем «терміново» доставляються без хвилини зволікання. Припустимо, ви сідаєте на вокзалі Ватерлоо в той же поїзд, яким відправлено термінового листа. В Дуврі ви потрапляєте на той же пором. До Парижа, на Північний вокзал ви теж прибуваєте одночасно.
— Так у чому ж справа?
— А в тому, — торжествує директор, — що нема нічого швидшого за термінову пошту! Ви прибули до Парижа, і вам треба пересісти на поїзд, що йде до Берліна. Треба купити квиток — адже заздалегідь ви його не замовили. Треба знайти візника і їхати через увесь центр на інший вокзал. Треба очікувати берлінського поїзда, котрий ходить раз на день. Тепер повернімося до нашого термінового листа. Із Північного вокзалу він у спеціальній поштовій дрезині, окружною залізницею, доставляється до найближчого поїзда, що відходить у східному напрямку. Це може бути навіть не пасажирський, а товарний поїзд із поштовим вагоном.
— Але ж і я можу зробити те саме! — збуджено вигукує Ераст Петрович.
Патріот поштової справи суворо на це відповідає:
— Можливо, у вас в Росії таке допустимо, та тільки не в Європі. Гм, припустімо, француза підкупити ще можна, але при пересадці в Берліні у вас нічого не вийде — поштові й залізничні чиновники в Німеччині славляться своєю непідкупністю.
— Невже все пропало? — вигукує не по-англійськи в цілковитому відчаї Фандорін.
— Що, вибачте?
— Так ви вважаєте, що парі я програв? — понуро запитує «князь», знову переходячи на англійську.
— А о котрій годині пішов лист? А втім, це не має значення. Навіть якщо ви просто звідси кинетесь на вокзал, уже пізно.
Слова англійця на російського аристократа подіяли магічно.
— О котрій годині? Авжеж, звичайно! Сьогодні ще червень! Морбід забере листи тільки о десятій вечора! Поки вона перепише… А зашифрувати? Адже не пошле вона просто так, відкритим текстом? Неодмінно зашифрує, аякже! А це значить, що пакет піде лише завтра! І прийде не шостого, а сьомого! По-нашому, двадцять п'ятого червня! У мене день фори!
— Я нічого не розумію, prince, — розводить руками директор, але Фандоріна в кабінеті вже нема — за ним щойно зачинилися двері.
Услід лунає:
— Your Highness, ваша тростина!.. Ох уже ці російські boyars.
І, врешті, вечір цього многотрудного, ніби вкутаного туманом, але дуже важливого дня. Води Ла-Маншу. Над морем бешкетує останній червневий захід сонця. Пором «Герцог Глостер» тримає курс на Дюнкерк. На носі стоїть Фандорін істинним бритом — в кепі, картатому костюмі та шотландській накидці. Дивиться він тільки вперед, на французький берег, який наближається нестерпно повільно. На крейдяні скелі Дувра Ераст Петрович жодного разу не озирнувся.
Його губи шепочуть:
— Тільки б вона зачекала з відправкою до завтра. Тільки б зачекала…
Розділ тринадцятий,
У ЯКОМУ ОПИСАНО ПОДІЇ, ЩО СТАЛИСЯ 25 ЧЕРВНЯ
Соковите літнє сонце розмалювало підлогу в операційній залі петербурзького Головного поштамту визолоченими квадратами. До вечора один із них, перетворившись на довгий прямокутник, дістався віконця «Кореспонденція до запитання» і миттєво нагрів стойку. Зробилося душно й сонно, заспокійливо дзижчала муха, і служителя, що сидів у віконці, розморило — добре, що потік відвідувачів потихеньку вичерпувався. Ще півгодини, і двері поштамту зачиняться, а там тільки здати облікову книгу, й можна додому. Служитель (а втім, назвімо його на ім'я — Кіндрат Кіндратович Штукін, сімнадцять літ служби по поштовому відомству, славетний шлях од простого листоноші до класного чину) видав бандероль із Ревеля літній чухонці зі смішним прізвищем Пирву і подивився, чи сидить англієць.