Кіндрат Кіндратович тут як тут — просто зі стрічки прочитав:
«ПАНУ ФАНДОРІНУ. ПАН БРИЛЛІНГ ПЕРЕБУВАЄ В СПБ. АДРЕСА: КАТЕНІНСЬКА, БУДИНОК СІВЕРСА. ЧЕРГОВИЙ ЧИНОВНИК ЛОМЕЙКО».
Це повідомлення чомусь невимовно порадувало картатого. Він навіть у долоні сплеснув і запитав у Штукіна, що спостерігав зацікавлено:
— Катенінська вулиця це де? Далеко?
— Аж ніяк, — чемно відповів Кіндрат Кіндратович. — Тут дуже зручно. Сідаєте на маршрутну карету, виходите на розі Невського і Литейного, а далі…
— Нічого, в мене візник, — не дослухав агент і, розмахуючи саквояжем, побіг до виходу.
Катенінська вулиця Ерасту Петровичу дуже сподобалась. Вона мала точнісінько такий вигляд, як найреспектабельніші вулиці Берліна чи Відня: асфальт, новенькі електричні ліхтарі, солідні будинки в декілька поверхів. Одне слово, Європа.
Будинок Сіверса з кам'яними рицарями на фронтоні та з яскраво освітленим, незважаючи на світлий іще вечір, під'їздом був особливо гарним. Та де ще жити такій людині, як Іван Францович Бриллінг? Зовсім неможливо було уявити його мешканцем якого-небудь старезного особнячка з курним двором і яблуневим садом.
Люб'язний швейцар заспокоїв Ераста Петровича, сказавши, що пан Бриллінг удома, «п'ять хвилин як прибули». Все сьогодні йшло у Фандоріна за шерстю, все вдавалось.
Перестрибуючи через дві сходинки, вилетів він на другий поверх і подзвонив у начищений до золотого блиску електричний дзвінок.
Двері відчинив сам Іван Францович. Він іще не встиг переодягтися, тільки зняв сюртук, але під високим накрохмаленим комірцем поблискував райдужною емаллю новенький Володимирський хрест.
— Шефе, це я! — радісно оголосив Фандорін, насолоджуючись ефектом.
Ефект і справді перевершив усі сподівання.
Іван Францович просто-таки остовпів і навіть руками замахав, наче хотів сказати: «Свят, свят! Згинь, Сатано!»
Ераст Петрович засміявся:
— Що, не чекали?
— Фандорін! Але звідки?! Я вже надію втратив побачити вас живим!
— Це чому ж? — не без кокетства поцікавився мандрівник.
— Ну як же!.. Ви безслідно зникли. Востаннє вас бачили в Парижі двадцять шостого. До Лондона ви не прибули. Я запитав Пижова — відповідають, безслідно зник, поліція шукає!
— Я послав із Лондона вам докладного листа на адресу московського Розшукного. Там і про Пижова, і про все інше. Мабуть, не сьогодні-завтра прибуде. Я ж не знав, що ви в Петербурзі.
Шеф стурбовано нахмурився:
— Та на вас лиця немає. Ви не захворіли?
— Чесно кажучи, страшенно голодний. Цілісінький день чатував на поштамті, рісочки в роті не було.
— Чатували на поштамті? Ні-ні, не розповідайте. Ми зробимо так. Спочатку я дам вам чаю і тістечок. Мій Семен, мерзотник, третій день у запої, отож господарюю сам. Харчуюся здебільшого цукерками й тістечками від Філіппова. Адже ви полюбляєте солодке?
— Дуже, — палко підтвердив Ераст Петрович.
— Я теж. Це в мені сирітське дитинство застряло. Нічого, якщо на кухні, по-холостяцьки?
Поки вони йшли коридором, Фандорін устиг помітити, що квартира Бриллінга, хоч і не дуже велика, умебльована вельми практично і акуратно — все необхідне, але нічого зайвого. Особливо зацікавив молодика лакований ящик із двома чорними металевими трубками, що висів на стіні.
— Це справжнє чудо сучасної науки, — пояснив Іван Францович. — Називається «апарат Белла». Щойно привезли з Америки, від нашого агента. Там є один геніальний винахідник, містер Белл, завдяки якому тепер можна вести розмову на значній відстані, аж до декількох верст. Звук передається по дротах на кшталт телеграфних. Це дослідний зразок, виробництво апаратів іще не почалось. У всій Європі тільки дві лінії: одну проведено з моєї квартири до секретаріату начальника Третього відділення, другу встановлено в Берліні між кабінетом кайзера і канцелярією Бісмарка. Так що від прогресу не відстаємо.
— Здорово! — захоплено вигукнув Ераст Петрович. — І що, добре чутно?
— Не дуже, але розібрати можна. Іноді в трубці сильно тріщить… А чи не влаштує вас замість чаю оранжад? Якось я не дуже успішно справляюсь із самоваром.
— Іще як влаштує, — запевнив шефа Ераст Петрович, і Бриллінг, як добрий чарівник, виставив перед ним на кухонний стіл бутель апельсинового лимонаду і блюдо, на якому лежали еклери, кремові корзиночки, пухкі марципани та обсипні мигдальні трубочки.