— Уминайте, — сказав Іван Францович, — а я тим часом введу вас у курс наших справ. Потім настане ваша черга сповідатися.
Фандорін кивнув з набитим ротом, його підборіддя було припорошене цукровою пудрою.
— Отже, — почав шеф, — наскільки я пам'ятаю, ви відбули до Петербурга за дипломатичною поштою двадцять сьомого травня? Одразу ж після цього у нас тут почалися щонайцікавіші події. Я пожалкував, що відпустив вас, — кожна людина була на рахунку. Мені вдалося з'ясувати через агентуру, що деякий час тому в Москві утворилася маленька, та надзвичайно активна групка революціонерів-радикалів, справжніх безумців. Якщо звичайні терористи ставлять собі за мету винищувати «обагряючих руки в крові», себто вищих державних сановників, то ці вирішили взятися за «радіючих і зайве базікаючих».
— Кого-кого? — не зрозумів захоплений щонайніжнішим еклером Фандорін.
— Ну, вірш у Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, обагряющих руки в крови, уведи меня в стан погибающих за великое дело любви». Так от, наші «гинучі за велику справу кохання» поділили спеціальності. Головній організації дісталися «обагряючі» — міністри, губернатори, генерали. А наша московська фракція вирішила зайнятися «радіючими», вони ж «жирні й ситі». Як вдалося з'ясувати через впровадженого в групу агента, фракція взяла назву «Азазель» — із богоборчого молодецтва. Планувалася ціла низка вбивств серед золотої молоді, «паразитів» і «марнотратників життя». До «Азазеля» прилучалась і Біжецька, судячи з усього, емісар міжнародної анархістської організації. Самогубство, а фактично вбивство Петра Кокоріна, організоване нею, було першою акцією «Азазеля». Ну, про Біжецьку, маю надію, ви мені ще розповісте. Наступною жертвою став Ахтирцев, котрий цікавив змовників ще більше, ніж Кокорін, тому що був онуком канцлера, князя Корчакова. Як бачите, мій юний друже, задум терористів був безглуздим, у той же час по-диявольськи обачним. Вони вирахували, що до нащадків поважних осіб добутися значно простіше, ніж до самих осіб, а удар по державній ієрархії виходить не менш потужним. Князь Михайло Олександрович, приміром, так пригнічений смертю внука, що майже відійшов од справ і всерйоз подумує про відставку. А це ж якнайшанованіша людина, котра багато в чому визначила обличчя сучасної Росії.
— Яке злочинство! — обурився Ераст Петрович і навіть одклав недоїдений марципан.
— Коли ж мені вдалося з'ясувати, що кінцевою метою діяльності «Азазеля» є умертвіння цісаревича…
— Не може бути!
— На жаль, може. Так от, коли це з'ясувалось, я отримав наказ перейти до рішучих дій. Довелося підкоритися, хоча я віддав би перевагу попередньому цілковитому проясненню картини. Але, самі розумієте, коли на карту поставлено життя його імператорської високості… Операцію ми провели, та вийшло не дуже доладно. 1 червня у терористів було призначено збіговисько на дачі в Кузьминках. Пам'ятаєте, я ще вам розповідав? Ви, щоправда, тоді своєю ідеєю захоплені були. Ну і як? Намацали що-небудь?
Ераст Петрович промимрив щось із набитим ротом, проковтнув непрожований шмат кремової трубочки, та Бриллінг устидався:
— Гаразд-гаразд, потім, їжте. Отож. Ми обложили дачу з усіх боків. Довелося діяти лише з моїми петербурзькими агентами, не залучаючи московської жандармерії та поліції, — належало за будь-яку ціну уникнути розголосу. — Іван Францович сердито зітхнув. — Тут моя провина, виявив надмірну обережність. Загалом, через недостачу людей акуратного захоплення не вийшло. Почалася перестрілка. Двох агентів поранено, одного вбито. Ніколи собі не прощу… Живцем нікого взяти не вдалося, нам дісталися чотири трупи. Один за описом схожий на вашого білоокого. Щоправда, власне очей у нього не лишилося — останньою кулею ваш знайомець зніс собі півчерепа. У підвалі виявлено лабораторію з виробництва пекельних машин, деякі папери, але, як я уже сказав, багато чого в планах і, зв'язках «Азазеля» лишилося загадкою. Боюся, нерозв'язною… Проте государ, канцлер і шеф жандармського корпусу високо поцінували нашу московську операцію. Я розповів Лаврентію Аркадійовичу і про вас. Щоправда, ви не брали участі у фіналі, та все ж дуже допомогли нам у ході розслідування. Якщо не заперечуєте, працюватимемо разом і далі. Я беру вашу долю в свої руки… Підкріпилися? Тепер розповідайте ви. Що там у Лондоні? Чи вдалося вийти на слід Біжецької? Що за чортівня з Пижовим? Убитий? І по порядку, по порядку, нічого не пропускаючи…
Чим ближче добігала кінця розповідь шефа, тим більшою заздрістю спалахував погляд Ераста Петровича, і власні пригоди, котрими він іще недавно так гордився, блякли і тьмяніли у його очах. Замах на цісаревича! Перестрілка! Пекельна машина! Доля зле пожартувала над Фандоріним, поманила його славою і відвела з битого шляху на жалюгідний путівець…