І все ж він докладно виклав Іванові Францовичу свою епопею. Тільки про обставини, при яких втратив синього портфеля, повідав дещо туманно і навіть ледь-ледь почервонів, що, здається, не сховалося від уваги Бриллінга, котрий слухав розповідь мовчки і похмуро. До розв'язки Ераст Петрович піднісся духом, пожвавився й не втримався від ефектності.
— І я бачив цю людину! — вигукнув він, дійшовши до сцени на петербурзькому поштамті. — Я знаю, у кого в руках і вміст портфеля, і всі ниті організації! «Азазель» живий, Іване Францовичу, але він у нас у руках!
— Та говоріть же, чорт забирай! — скрикнув шеф. — Досить пустувати! Хто ця людина? Де вона?
— Тут, у Петербурзі, — насолоджувався реваншем Фандорін. — Такий собі Джеральд Каннінґем, головний помічник тієї самої леді Естер, на котру я неодноразово звертав вашу увагу. — Тут Ераст Петрович делікатно покашляв. — І про заповіт Кокоріна роз'яснюється. Тепер зрозуміло, чому Біжецька своїх поклонників саме в бік естернатів повернула. А як же влаштувався цей рудий! А яке прикриття! Сирітки, філії по всьому світу, альтруїстична патронеса, перед якою відчинені всі двері. Меткий, нічого не скажеш.
— Каннінґем? — із хвилюванням перепитав шеф. — Джеральд Каннінґем? Але я добре знаю цього добродія, ми перебуваємо в одному клубі. — Він розвів руками. — Суб'єкт і дійсно прецікавий, однак я не можу собі уявити, щоб він був пов'язаний з нігілістами і вбивав дійсних статських радників.
— Та не вбивав, не вбивав! — вигукнув Ераст Петрович. — Це я спочатку вважав, що в списках імена жертв. Сказав, щоб вам хід своїх думок передати. У поспіху не зразу все втямиш. А потім, як у поїздах через всю Європу трясся, мене раптом осяяло! Якщо це список майбутніх жертв, то для чого дати проставлено? І числа ж усі минулі! Не складається! Ні, Іване Францовичу, тут інше!
Фандорін аж на стільці підскочив — так залихоманило його від думок.
— Інше? Що інше? — примружив світлі очі Бриллінг.
— Я гадаю, це список членів могутньої міжнародної організації. А ваші московські терористи — лиш маленька, найкрихітніша їх ланка. При цих словах у шефа зробилося таке обличчя, що Ераст Петрович відчув негідне злорадство — почуття, котрого негайно встидався. — Центральна постать в організації, головна мета якої нам іще невідома, — Джеральд Каннінґем. Ми з вами обидва його бачили, це вельми непересічний добродій. «Міс Ольсен», роль якої з червня місяця виконує Амалія Біжецька, — це реєстраційний центр організації, щось на зразок управління кадрів. Туди з усього світу стікаються відомості про зміни службового становища членів товариства. «Міс Ольсен» регулярно, раз на місяць, переправляє нові відомості Каннінґему, котрий з минулого року влаштувався в Петербурзі. Я вам говорив, що у Біжецької в спальні є потайний сейф. Очевидно, в ньому зберігається повний список членів цього «Азазеля» — схоже, що організація дійсно так називається. Або ж це у них гасло, щось на зразок заклинання. Я чув це слово двічі, обидва рази перед тим, як мало статися вбивство. Загалом усе Це схоже на масонське товариство, тільки незрозуміло, до чого тут пропащий ангел. А розмах, мабуть, ще ліпший, ніж у масонів. Ви тільки уявіть — протягом одного місяця сорок п'ять листів! А які люди — сенатор, міністр, генерали!
Шеф терпляче дивився на Ераста Петровича, очікуючи продовження, бо молодик явно не завершив своєї розповіді — зморщивши лоба, він про щось напружено розмірковував.
— Іване Францовичу, я про Каннінґема думаю… Він же британський підданий, до нього так, запросто, з обшуком не нагрянеш, адже так?
— Ну, припустимо, — підбадьорив Фандоріна шеф. — Продовжуйте.
— А доки ви отримаєте санкцію, він так пакета заховає, що ми нічого не знайдемо й нічого не доведемо. Ще невідомо, які в нього зв'язки у сферах і хто за нього заступиться. Тут, мабуть, потрібна особлива обережність. Зачепитися б спершу за його російський ланцюг, витягти його ланку за ланкою, га?
— І як же це зробити? — із жвавою цікавістю запитав Бриллінг. — Через таємне стеження? Розумно.
— Можна й через стеження, та, здається є спосіб надійніший.
Іван Францович трохи подумав і розвів руками, ніби здаючись. Задоволений Фандорін тактовно натякнув:
— А дійсний статський радник, який отримав цей чин 7 червня?
— Перевірити височайші накази про надання чинів? — ляснув себе по лобі Бриллінг. — Скажімо, за першу декаду червня? Браво, Фандорін, браво!