— Звичайно, шефе. Навіть не за всю декаду, а тільки з понеділка по п'ятницю, з третього по восьме. Навряд чи новоспечений генерал зволікав би з радісною звісткою. Чи багато за тиждень з'являється в імперії нових дійсних статських радників?
— Можливо, два-три, якщо тиждень урожайний. А втім, не цікавився.
— Так от, встановити спостереження за всіма ними, перевірити послужні списки, коло знайомств тощо. Вирахуємо нашого «азазельця», ніде не дінеться.
— То, кажете, всі добуті вами відомості відправлено поштою в московське Розшукне? — за постійною своєю звичкою невлад запитав Бриллінг.
— Так, шефе. Не сьогодні-завтра пакет надійде за призначенням. А що, ви підозрюєте когось із чинів московської поліції? Я для більшої ваги написав на конверті
«Його високоблагородію статському раднику Бриллінгу особисто або, за відсутності такого, його превосходительству панові обер-поліцеймейстеру».
Так що розкрити не насміляться. А обер-поліцеймейстер, прочитавши, напевно зв'яжеться з вами ж.
— Розумно, — схвалив Іван Францович і надовго замовк, дивлячись у стіну. Лице його робилось усе похмурішим і похмурішим.
Ераст Петрович сидів, затамувавши подих, знав, що шеф зважує все почуте і зараз повідомить про рішення — судячи з міни, воно давалося нелегко.
Бриллінг голосно зітхнув, гірко чомусь посміхнувся.
— Гаразд, Фандорін, беру все на себе. Є хвороби, котрі можна вилікувати тільки хірургічним шляхом. Так ми з вами і вчинимо. Справа важлива, державна, в такому разі я маю право не обтяжувати себе формальностями. Братимемо Каннінґема. Негайно, з речовим доказом — тобто з пакетом. Ви вважаєте, що послання зашифроване?
— Безумовно. Занадто важливі відомості. Все-таки відправлено звичайною поштою, хоча й терміновою. Мало що — потрапить до інших рук, загубиться. Ні, Іване Францовичу, ці марно вдаватися до ризику не люблять.
— Тим паче. Значить, Каннінґем дешифрує, читає, по картотеці розписує. Має ж бути в нього картотека! Я побоююся, що в супровідному листі Біжецька доносить йому про ваші пригоди, а Каннінґем людина розумна — відразу здогадається, що ви могли звіт до Росії відправити. Ні, зараз його брати треба, негайно! Та й супровідного листа цікаво прочитати б. Мене Пижов непокоїть. А що як не лише його вони перекупили? З англійським посольством порозуміємося потім. Ще й подякують. Адже ви стверджуєте, що в списку були й піддані королеви Вікторії?
— Так, мало не дюжина, — кивнув Ераст Петрович, закохано дивлячись на начальника. — Звичайно, взяти зараз Каннінґема — це найкраще, але… Раптом приїдемо й нічого не знайдемо? Я ніколи собі не прощу, якщо у вас через мене… Тобто я готовий у будь-яких інстанціях…
— Киньте верзти дурниці, — роздратовано смикнув підборіддям Бриллінг. — Невже ви гадаєте, що на випадок фіаско я буду хлопчиськом прикриватись? Я у вас вірю, Фандорін. І цього досить.
— Спасибі, — тихо сказав Ераст Петрович.
Іван Францович саркастично вклонився:
— Дякувати нема за що. І все, досить ніжностей. До справи. Адресу Каннінґема я знаю, він живе на Аптеракськім острові, у флігелі Петербурзького естернату. Зброя у вас є?
— Так, придбав у Лондоні револьвер «сміт енд вессон». У саквояжі лежить.
— Покажіть.
Фандорін швидко приніс із передпокою важкого револьвера, котрий йому страшенно подобався своєю вагою та міцністю.
— Погань, — відрізав шеф, зваживши пістолет на долоні. — Це для американських ковбоїв, сп'яну в корчмі палити. Для серйозного агента не годиться. Я у вас його відбираю. Натомість отримаєте дещо краще.
Він ненадовго відлучився й повернувся з маленьким плоским револьвером, котрий майже повністю вміщався в його долоні.
— Ось, бельгійський семизарядний «герсталь». Новинка, спеціальне замовлення. Носиться за спиною, під сюртуком, у маленькій кобурі. Незамінна річ у нашому ремеслі. Легкий, б'є недалеко й некупно, зате сам зводиться, а це забезпечує скорострільність. Нам же білку в око не бити, вірно? А живим, як правило, залишається той агент, який стріляє першим і не один раз. Замість курка тут запобіжник — ось ця кнопочка. Доволі туга, щоб випадково не вистрілити. Клацнув ось так, і пали хоч усі сім куль підряд. Ясно?
— Ясно. — Ераст Петрович задивився на гарну іграшку.
— Потім намилуєтеся, ніколи, — підштовхнув його до виходу Бриллінг.
— Ми будемо заарештовувати його вдвох? — із натхненням запитав Фандорін.