Подивитися вгору Ераст Петрович здогадався, лише почувши натужне хрипіння.
Іван Францович недоладно, неприродно завис над землею, його начищені штиблети посмикувалися трохи вище голови Фандоріна. З-під Володимирського хреста, звідти, де на крохмальній сорочці розповзалася багрова пляма, висувався гострий, обламаний сучок, який наскрізь простромив новоспеченого генерала. Жахливішим за все було те, що погляд світлих очей був спрямований просто на Фандоріна.
— Погань… — виразно промовив шеф, морщачись чи то від болю, чи то від огиди. — Погань… — І сиплим, невпізнанним голосом видихнув: — А-за-зель…
У Фандоріна тілом пробігла крижана хвиля, а Бриллінг похрипів іще з півхвилини й затих.
Ніби дочекавшись цього моменту, з-за рогу зацокали копита, заклацали колеса. Це приїхали прольотки з жандармами.
Генерал-ад'ютант Лаврентій Аркадійович Мізинов, начальник Третього відділення і шеф корпусу жандармів, потер почервонілі від утоми очі. Золоті аксельбанти на парадному мундирі глухо дзвякнули. За минулу добу часу переодягтися не було, а вже поспати — й тим паче. Учора ввечері посланець висмикнув Лаврентія Аркадійовича з балу на честь тезоіменитства великого князя Сергія Олександровича. І почалось…
Генерал із неприязню поглянув на хлопчиська, що сидів збоку, скуйовдивши волосся й уткнувшись роздряпаним носом у папери. Дві ночі не спав, а свіжий, мов огірочок. І поводиться так, ніби все життя просидів у високих кабінетах. Гаразд, хай чаклує. Але ж Бриллінг! Це просто в голові не вкладається!
— Що, Фандорін, довго ще? Чи вас знову яка-небудь «ідея» відірвала? — суворо запитав генерал, відчуваючи, що після безсонної ночі та стомливого дня в нього самого більше ніяких ідей з'явитися вже не може.
— Зараз, ваше високопревосходительство, зараз, — пробурмотів молокосос. — Іще п'ять записів лишилось. Я ж попереджував, що список може бути зашифрованим. Бачите, який шифр хитрий, половину літер не розгадали, а я теж усіх, хто там був, не пам'ятаю… Ага, це у нас пошт-директор із Данії, ось це хто. Так, а тут що? Першу літеру не розшифровано — хрестик, друга також хрестик, третя й четверта — дві m, потім знову хрестик, потім n, потім d під питанням, і останні дві пропущено. Виходить + + MM + ND(?)+ +.
— Нісенітниця якась, — зітхнув Лаврентій Аркадійович. — А Бриллінг одразу здогадався б. Так ви впевнені, що це був не напад безумства? Неможливо уявити, щоб…
— Цілком упевнений, ваше високопревосходительство, — вже вкотре сказав Ераст Петрович. — І я виразно чув, як він сказав: «Азазель». Стоп! Згадав! У Біжецької в списку був якийсь commander. Треба гадати, це він.
— Commander — це чин у британському й американському флотах, — пояснив генерал. — Відповідає нашому капітану другого рангу. — Він сердито пройшовся по кімнаті. — Азазель, Азазель, що це за Азазель такий на нашу голову! Адже виходить, що ми нічогісінько про нього не знаємо! Московському розслідуванню Бриллінга гріш ціна! Мабуть, усе дурниця, фікція, брехня — і терористи, і замах на цісаревича! Ховав кінці, виходить? Підсунув нам якихось мертвяків! Або справді когось із дурників-нігілістів підставив? Він може — це була дуже, дуже здібна людина… Прокляття, але де ж результати обшуку? Вже добу порпаються!
Двері тихесенько відхилилися, в щілину просунулася пісна, худюща фізіономія в золотих окулярах.
— Ваше високопревосходительство, ротмістр Бєлозьоров.
— Ну нарешті-таки! Про вовка річ, а він навстріч! Хай увійде.
До кабінету, втомлено мружачись, увійшов немолодий жандармський офіцер, якого Ераст Петрович напередодні вже бачив у будинку Каннінґема.
— Є, ваше високопревосходительство, знайшли, — неголосно доповів він. — Увесь будинок і сад поділили на квадрати, все перерили, все прочесали — нуль. Тоді агент Ейлензон, відмінного нюху сищик, здогадався в підвалі естернату стіночки простукати. І що ви гадаєте, Лаврентію Аркадійовичу? Виявилася потайна ніша, на зразок фотографічної лабораторії, а в ній двадцять скриньок, у кожній приблизно по двісті карток. Шифр дивний, як ієрогліфи, зовсім не той, що був у листі. Я розпорядився, щоб скриньки перевезли сюди. Підняв увесь шифрувальний відділ, зараз візьмуться до роботи.
— Молодчага, Бєлозьоров, молодчага, — похвалив подобрілий генерал. — А цього, з нюхом, представте до нагороди. Нумо, навідаймося до шифрувального. Ходімте, Фандорін, вам же теж цікаво. Потім закінчите, тепер із цим можна не поспішати.
Піднялися на два поверхи, швидко закрокували безкінечним коридором. Повернули за ріг. Назустріч біг чиновник, махав руками.