— Ще б пак, — кивнув Фандорін. — Таким чином він отримував можливість підкоряти своєму впливові незміцнілі дитячі уми, а потім підтримувати контакти з випускниками… — Ераст Петрович не договорив, уражений раптовим здогадом. Боже, як усе просто! Дивно, що це не відкрилося йому раніше!
— Дуже скоро Джеральд зробився моїм незамінним помічником, — продовжила леді, не помітивши, як змінився вираз обличчя співбесідника. — Який це був самовідданий працівник! І рідкісний лінгвістичний дар — без нього мені було б просто неможливо встежити за роботою філій у стількох країнах. Я знаю, його ворогом завжди було надмірне честолюбство. Це дитяча психічна травма, бажання довести родичам, що він усього досягне й без їхньої допомоги. Я відчувала, відчувала дивну невідповідність — при його здібностях і амбіціях він ніяк не мав задовольнятися скромною роллю педагога, хоча б навіть і з дуже пристойною платнею.
Однак Ераст Петрович уже не чув. У нього в голові ніби ввімкнулась електрична лампочка, висвітливши все те, що донині губилося в темряві. Все сходилось! Сенатор Доббс, який узявся невідомо звідки; французький адмірал, що «втратив пам'ять»; турецький ефенді невідомого походження; та й покійний Бриллінг — так-так, і він теж! Нелюди? Марсіани? Пришельці з потойбічного світу? Овва! Вони всі — вихованці естернатів, ось вони хто! Вони підкидьки, тільки підкинуті не під двері притулку, а навпаки — із притулку їх підкинули в суспільство. Кожного з них належним чином було підготовлено, кожний мав майстерно виявлений і ретельно випестуваний талант! Не випадково Жана Антрепіда підкинули саме на шлях французького фрегата — очевидно, юнак мав неабияке обдаровання моряка. Тільки навіщось знадобилося приховати, звідки він такий талановитий узявся. Хоча зрозуміло, навіщо! Якби світ довідався, скільки блискучих кар'єристів виходить із розсадника леді Естер, то неминуче насторожився б. А так усе відбувається ніби само по собі. Поштовх у потрібному напрямку — і талант неодмінно себе виявить. Ось чому кожен із когорти «сиріт» досяг таких разючих успіхів у кар'єрі! Ось чому їм так важливо було доповідати Каннінґему про своє просування по службі — адже цим вони підтверджували свою спроможність, правильність зробленого вибору! І цілком природно, що по-справжньому всі ці генії віддані лише своєму товариству — адже це їхня єдина сім'я, сім'я, котра захистила їх від жорстокого світу, зростила, розкрила в кожному його неповторне «я». Ну й сімейка з майже чотирьох тисяч геніїв, розкиданих по всьому світу! Оце так Каннінґем, оце так «лідерський талант»! Хоча стоп…
— Міледі, а скільки років було Каннінґему? — нахмурившись, запитав Ераст Петрович.
— Тридцять три, — охоче відповіла леді Естер. — А 16 жовтня сповнилося б тридцять чотири. На свій день народження Джеральд завжди влаштовував для дітей свято, причому не йому дарували подарунки, а він сам усім що-небудь дарував. По-моєму, це з'їдало мало не всю його зарплату…
— Ні, не сходиться! — скрикнув Фандорін у відчаї.
— Що не сходиться, мій хлопчику? — здивувалася міледі.
— Антрепід знайдений у морі двадцять років тому! Каннінґему тоді було всього тринадцять. Доббс розбагатів чверть століття тому, Каннінґем тоді ще сиротою не був! Ні, це не він!
— Та що ви таке говорите? — намагалась вникнути англійка, розгублено кліпаючи ясними блакитними оченятами.
А Ераст Петрович мовчки втупився в неї, приголомшений страшною здогадкою.
— Так це не Каннінґем… — прошепотів він. — Це все ви… Ви самі! Ви були і двадцять, і двадцять п'ять років, і сорок тому! Ну звичайно, хто ж іще! А Каннінґем, дійсно, був усього тільки вашою правою рукою! Чотири тисячі ваших вихованців, по суті справи ваших дітей! І для кожного ви як мати! Це про вас, а зовсім не про Амалію говорили Морбід із Францом! Ви кожному дали мету в житті, кожного «вивели на шлях»! Але ж це страшно, страшно! — Ераст Петрович застогнав, як від болю. — Ви з самого початку збиралися використати вашу педагогічну теорію для створення всесвітньої змови.