Я узяв лук слизькими від крові пальцями і, струшуючи головою, в якій усе гойдалося, вклав нову стрілу.
Один із ридванів прокотився біля мене з гуркотом серпів, але тоді дещо змінилося. З його боку пісок раптом вибухнув фонтаном, і я побачив постать Бенкея. Амітрай виріс дослівно нізвідки, напинаючи ланцюг, який вистрілив із піску перед розпашілими бакріаніами. Один його кінець був обмотаний навколо скелі, другий лежав у руках вивідника, який оббіг сусідній камінь, натягаючи ланки, і вперся ногою.
Це була мить. Погонич одночасно натягнув поводи, але було вже запізно. Бактріани налетіли на натягнений ланцюг, який вперіщив їх по ногах, Бенкей випустив свій кінець і полетів на пісок, як полотняна лялька.
Усе це я бичив так, ніби час раптом сповільнився. Бактріани переплелися й повалилися один на одного в одній мішанині ніг, голів і колючої збруї. Здійнялася злива піску й каміння, з якої над купою ревучих тварин пролетів віз, обертаючи в повітрі серпами і спершись дишлом об пісок. Паля із тріском луснула, після чого кузов повалився колесами догори з таким звуком, ніби впало дерево.
У наступну мить з-за барикади з тварин вибухнув лютий рев.
Решта ридванів вправно розвернулися на місці, два з них почали колами об’їжджати знищений віз, а два, висвистуючи серпами, кинулися за Бенкеєм.
Пісок вибухнув у іншому місці, тут же за другим возом, у хмарі куряви з’явився Шип. Кірененець розкрутив над головою гак і жбурнув його у ридван, що проїжджав повз.
Пролунав брязкіт, гак заплівся між лезами і спицями вируючого колеса, яке почало намотувати мотузку, як котушка, прив’язана до скелі мотузка напнулася, відриваючи колесо. Ридван похилився на один бік, розтинаючи землю вістрями і скидаючи списника, який із криком ринув прямісінько в вируючі серпи, а потім увесь екіпаж звалився на нашу барикаду з бактріанів.
Бенкей, біжучи, розвернувся й чимось замахнувся. Кебірийське лезо для метання, руків’я із розгалудженими на всі боки серповидними вістрями, таке ж, яке я бачив у палаці в руках найманого вбивці і яке пробило груди моєї Ірісси, замигтіло в повітрі й прошмигнуло кудись між розпашілими тваринами, але це закінчилося тільки тим, що ридван розвернувся на місці та змінив напрямок руху.
Усередині кільця каравану візник і лучник розпачливо боролися за життя, це тривало лише мить, кілька посвистів вигнутої кебірийської шаблі. Леопард із ревом перескочив над барикадою з товарів і хотів кинутися на одного з кебірийців, але промахнувся. Той вивернувся якимось неймовірним рухом, ніби був вихором піску, відбився рукою від землі й розпоров котярі черево кінцем шаблі. Інший підскочив і розрубав леопардові шию.
Я знову вистрелив, у віз, що гнався за Шипом і Бенкеєм, але мої стріли дослівно тонули в потоці стріл, що летіли за барикаду. Лучника поранили під пахвою, а візника в стегно, однак боки ридвану були вкриті натягненою шкірою кам’яного вола, і більшість стріл відбивалася від бортів і падала уздовж лінії його шляху.
Н’Деле з’явився у місці, де мить тому прокотилися колеса воза, і кинув свій гак. Його зубці впилися в нагрудник погонича, мотузка смикнулась, потягнувши солдата за возом, він видав дикий крик, що потонув у гуркоті зламаного ридвану. Буда повалилася на землю, а відчеплені колеса помчали за ошалілими бактріанами, стрибаючи по перебитій осі.
— Орніпанти! В атаку! На поміч! — крикнув Н’Ґома. — Гайаа!
Мені знадобилася одна мить, щоб зрозуміти, що він кричить мені.
Коли я застрибував у сідло з таким відчуттям, ніби тигр відгризав мені ногу, я побачив, що Сніп і Брус уже рушають, їхні птахи зненацька підводяться: живі гори пір’я під лускатими каптанами. На кожному з них під паланкіном ховалося двоє кебірийців.
— Чекай, хлопче! — почув я.
Двоє високих воїнів, один зі списом і луком, другий із шаблею в зубах і пучком якихось ременів, видиралося на мого птаха та протискалося під дашок, коли створіння вже випрямлялося на повен зріст. Інші два птахи з кебірийцями на спинах уже гнали вперед, перестрибуючи через з’юрмлених тварин, що утворювали живу стіну. Ми помчали перекривати шлях двом цілим возам, що переслідували вивідників.
Найбільший ридван, яким керував, здається, командир, блискавично розвернувся в клубах пилу й рушив прямо на нас, лопочучи схожими на полум’я прапорцями. Запасні леза стирчали у втулках обабіч командира, немов сталеві крила.
Я бачив, що він мчить прямо на птахів, лучники з-за спини візника невпинно стріляли, той поганяв однією рукою, а другою потягнувся кудись за спину й вийняв спис, який встромив у підлогу біля себе.
— Гайаа! Мбайо! Мбайо! — загорлав я, мій орніпант смикнув головою і рушив швидше. Гарячий вітер гудів у мене у вухах. Один із моїх кебірийців розв’язував свої ремені із залізними тягарцями.
Ридван, що летів на нас, раптово розвернувся і зміг проїхатися серпами по ногах птаха, який наближався з мого лівого боку. Щоправда, вістря порснули навсібіч, віз підскочив і захитався на колесах, але орніпант повалився вперед, скидаючи свій екіпаж і збиваючи велетенську хмару пилу.
І тоді я побачив, що другий віз минає Шипа. Вивідник поглянув убік і одним стрибком розтягнувся на землі. Розкручені серпи пронеслися в нього над головою, колеса обсипали піском, після чого віз розвернувся на місці і знову ринув на нього. Шип підвівся, але в його спині вже стирчали спис і стріла.
Я розпачливо заревів і погнав орніпанта.
Шип подивився, як наближається ридван, сплюнув кров’ю, потягнувся за спину і, скривившись, витягнув спис.
Ми гнали прямо на цей віз, орніпант витягнув голову вперед, ноги вдаряли об землю, розкидаючи каміння.
— Стріляти! — крикнув я через плече.
— Аґіма, хлопче! — відповів кебіриєць, натягуючи тятиву.
Стріла шугнула біля самого мого вуха, але приземлилася тільки в пісок прямо біля ридвану. Але наступна прошила лучника, який скрикнув, опав на коліна й повис на обплітаючих його шлейках.
— Гайяя! — заревів я знову, спираючись на стремена і хапаючи спис під пахву.
Ридван ринув на Шипа, з чийого рота текла кров, а сам він хитався, але в останній момент устиг скочити за скелю. Леза брязнули об камінь, Шип замахнувся списом, але той відбився від борту і, бренькнувши, впав у пісок. Ридван минув його і за мить знову розвернувся, але цього разу ми були вже близько.
Орніпант по-бойовому закричав і махнув головою, намагаючись штурхнути віз збоку дзьобом і ледь не настромлюючись на вируючі серпи. Я смикнув віжки, один із кебірийців ударив своїми ременями птаха в бік, захищений панцирем.
— Гайаа! — крикнув він. Птах пришвидшився.
Ми проминули віз, стріла ковзнула по моїй скроні, розтинаючи шкіру, і порснула в небо, а кібериєць зненацька звісився вниз, тримаючись тільки однією рукою і спираючись ногами об бік птаха, а потім розкрутив ремені над головою і жбурнув їх під ноги бактріанів, що гнали з усіх сил.
Ремені розділилися в повітрі на три з’єднані частини, кожна з яких закінчувалась тягарцем, і обплутали копита тварин, що лиш мигтіли на великій швидкості. Віз зі страхітливим гуркотом зробив сальто, втрачаючи колеса й леза. Обидва кебірийці вискочили в русі, вихоплюючи шаблі, а я пригальмував птаха й розвернув його на місці.
Останній віз із сотником за погонича спромігся обминули орніпантів, що його переслідували, і тепер мчав прямо на Бенкея і Н’Деле, поки ті тягнули Шипа, який кривавив і хитався.
Віз уже втратив обох стрільців, один із них перетворився на червоне клоччя і волочився позаду, зачепишвись за упряж, але командир виглядав так, ніби був геть неушкодженим, стояв на своєму місці на зігнутих ногах і поганяв бактріанів.
Йому вдалося лишити позаду переслідувачів-птахів.
Я бачив, що Сніп і Брус їхали поруч і верещали, як одержимі. За їхніми орніпантами здіймалася довга хмара пилу.
З боку каравану назустріч ридвану із лютим ревом мчало кільканадцятеро людей із круглими щитами й шаблями, але вони були надто далеко.
Я помітив це все, поки щодуху мчав, люто товчучи орніпанта кінцем списа. Вивідники розділилися.