— А до «Асканії-Нови»? Чому ви не з’їздили до «Асканії-Нови»? Це ж зовсім близько! — обурюється бабуся.
Так хочеться розповісти бабусі про Одесу, і про Оперу, і про знамениті сходи, і про музеї над морем. Але юним авантюристкам доводиться мовчати. Навіть Аліса своїй мамі вирішила поки що не розповідати про Одесу, бо в цьому будинку й стіни мають вуха.
Бабуся домовилася, що в серпні Ліза на кілька днів поїде до Бердянська до її колеги — це дуже шанована родина завідуючої кафедрою місцевого університету. Алісу вже не візьмуть.
Та вона й не претендує, навіщо їй у ту шановану родину? Спасибі, що взяли до Одеси. А що вона забула в Бердянську — там вони були, коли ще жили з татом.
Але перш ніж Лізу відправлять до Азовського моря, у домі Розумовичів сталося ще одна подія, яка схвилювала всіх.
— Треба буде зателефонувати Владиславу, нагадати йому про Лерика, — каже Аліса Лізі, коли вони ввечері сидять на балконі, поки Галина Андріївна на кухні закриває для бабусі перекрути з чорної смородини, бо це дуже корисно.
— А хто такий Владислав? — питає Ліза.
— Це той чоловік із квартири на Бебеля, який збирався до Канади.
— Ти встигла познайомитися з ним? — здивовано питає Ліза.
Балкон у квартирі Розумовичів великий, він простягається не лише до вітальні, а й до бабусиної кімнати, де відчинене вікно. Бабуся поливає квіти. О Боже, невже вона щось почула?
Наступного дня бабуся залишила одні зі своїх розкішних срібних сережок із великими камінцями бірюзи біля свічада в передпокої. Аліса захоплено зупинилася біля столика перед свічадом, несміливо взяла в руки сережки. Поряд нікого немає. Аліса виймає свої малесенькі кульки, приміряє бабусині сережки. Класно! Дівчина крутить головою, вмикає світло на панелі дзеркальної рами…
— Галино Андріївно! Я маю поговорити із вами серйозно! Я залишила свої сережки в передпокої на столику. Я добре пам’ятаю, що лишила їх саме там. У мене боліла голова, я зняла їх, бо не дійшла б до своєї кімнати. Але їх немає. Там була тільки ваша дочка Аліса. Я вимагаю пояснень.
— Моя дочка не відмінниця й не олімпіадниця, на відміну від вашої онуки. Але вона не краде. Я можу покликати її сюди.
— Не треба кликати її сюди. Ці сережки дуже дорогі мені.
— Аліса не брала їх!
— Ви не можете бути певними ні в чому.
— Викликайте міліцію, Анастасіє Георгіївно!
— Ви настільки довіряєте вашій дочці, Галино Андріївно? — обурена бабуся вийшла з кухні й сердито замкнулася у своїй кімнаті. А економка пішла до Лізиної кімнати, де дівчата сиділи біля комп’ютера, покликала дочку.
— Мамо, так, я міряла ці ідіотські сережки. Але я поклала їх на місце. Там же, де й узяла!
— Я вірю тобі, доню, але ми більше не можемо залишатися тут.
— Але куди ж ми підемо?
— До Люди, я вже телефонувала їй, а потім розберемося.
— Мамо, але в мене зараз багато спільних проектів із Лізою!
— Алісонько, вона все одно знайде спосіб причепитися до тебе! Ти б знала, що вона говорила, поки ви були на морі! І як ти впливаєш на Лізу, і вчитися вона почала гірше!
— Вона вчиться краще! А в гуртку з журналістики у неї взагалі всі успіхи через те, що я їй відкрила очі на багато речей!
— Алісо, ми маємо йти, іноді так треба. Більше цінуватимуть. А з Лізою ви ще зустрінетеся. Неодмінно!
Речей у мами з дочкою не так і багато, чотири валізи вони склали швидко. Галина Андріївна постукала до бабусі. Їй гукнули увійти.
— Ми йдемо від вас, Анастасіє Георгіївно. Просто зараз.
— Боже мій, про це не йшлося! Я хотіла, щоб ви відпровадили дівчину до її батька. А самі лишайтеся.
— Я навіть не розглядаю такого варіанту, Анастасіє Георгіївно.
— Ліза в прекрасних стосунках зі своїм батьком. Здається, в кращих, ніж із мамою й бабусею. Для дівчат такого віку це характерно. І ваша дочка налагодить стосунки з батьком краще, ніж ви. А може, й примирить вас. І не треба буде судитися за житло!
— Анастасіє Георгіївно, ми не втручаємося у ваші справи, і ви не втручайтеся в наші.
— У тому й справа, що ваша дочка дуже глибоко втрутилася в справи моєї родини.
— У який спосіб?
— Не має значення, у який спосіб. А тут іще ці сережки… Я просто пожаліла її, тому й не викликала міліції.
— Я вам сказала: викликайте.
— А я не викликала, бо на сережках відбитки пальців Аліси!
— Отже, сережки у вас? Вони не зникли? То я вас не розумію! Якщо вам відомо, де сережки, то які звинувачення ви маєте до моєї дочки?