У свої чотирнадцять років Ліза знала, що хоче великого кохання. Такого, щоб прогулювати уроки, щоб закинути подалі підготовку до міської олімпіади з англійської мови, втекти на Замкову гору… І нехай це кохання прийде зарано, як до тої невідомої Лізи, пожовклий лист до якої невідомо як опинився серед паперів небіжчиці Марусі! Аби не запізно, як до мами. Адже, якби не тато, із яким її свідомо знайомили, бо аспірантка Оля засиділася по бібліотеках — Маруся розповідала їй про це за той тиждень! — ще невідомо, чи не перетворилася б вона на ще одну прокурену Анжелу!
Та головне, що усвідомила Ліза, вкотре перечитуючи ті пожовклі листи до невідомої Лізи від невідомого одесита Валерія: якщо прийде направду велике кохання, не треба розробляти у стилістів необхідний макіяж, не треба підбирати одяг за журналами. Проте Аліса не заспокоювалася, пропонуючи Лізі то пасту від прищиків, то агресивно намагаючись розплести їй косу і підрізати чубчика.
І тоді, щоб зійти з цієї болючої теми, Ліза показала Алісі один із тих листів:
Дорога Лізо!
Я вже надіслав тобі два листи, це — третій. А ти все не відповідаєш мені. Що сталося? Ти ж добре знаєш, що ні дзвонити, ні, тим паче, приїхати, попередньо не списавшись із тобою, я не можу. Одна надія — дочекатися твого листа. А ти все не пишеш. Що це може означати, Лізо, люба моя? Я вже знав: я надсилаю тобі листа, і відповіді треба чекати тиждень. Я відповідаю тобі відразу, і ти відповідаєш мені. Раніше завжди було так. А тепер минуло вже три тижні, а від тебе нічого немає. Я думаю про найстрашніше, Лізо, люба моя! Може, ти захворіла, чи з тобою щось сталося — може, зламала ніжку, таке іноді трапляється навіть із дівчатами. Моя двоюрідна сестра зламала ногу напередодні свого весілля, яке довелося відкласти. А поки їй зняли гіпс, весілля розладналося…
— Це тобі лист? — захоплено спитала Аліса, повертаючи Лізі пожовклий клаптик.
— Хіба ти не бачиш, це дуже давній лист? — Ліза була здивована, що нібито розумна Аліса не помічає очевидних речей.
— Так, хто б це зараз писав паперового листа, — визнає свою помилку Аліса. — Всі спілкуються через електронку, «контакт» або «аську».
Ну, чи пишуть «есемески». А на папері надсилають хіба повістки до суду.
Лист на пожовклому папері у старому конверті з маркою «Пошта СССР» за 3 копійки. Зі штемпелем міста Одеси. Одержувач — якась загадкова Ліза Королько, яка проживала за їхньою адресою. Адреса відправника — вулиця Бебеля в Одесі. Номери будинку й квартири, які нічого не можуть сказати тим, хто в Одесі не бував. Та й вулиця Бебеля — її Ліза на карті Одеси в Інтернеті не знайшла…
— То це не тобі? — перепитує Аліса, ще раз перечитавши листа. — А де ж ти тоді його взяла?
— Він був у паперах Марусі, в кімнаті якої ви живете. У кутку стоїть комод, він був зовсім порожнім, коли ви заселялися. Там лежала Марусина білизна, бабуся її всю викинула, навіть на ганчірки дерти не хотіла. А цей лист я взяла раніше.
— Від кого ж цей лист, Лізко?
У добрий час узяла Аліса з Марисиної шухляди ці конверти, написані гарним чоловічим почерком і надіслані з Одеси до Києва. І в добрий час показала вона їх своїй подрузі Алісі. Аліса дуже глибоко перейнялася таємницею цих листів. Коли дівчат поєднала таємниця загадкового кохання, відразу відішли в небуття неприємні слизькі розмови про відсутність стилю в зовнішності й поведінці відмінниці Лізи. Аліса більше не поривалася підрізати Лізі чубчика чи підмальовувати їй очі.
Щоправда, несподівано виникло нове ускладнення. Тільки-но дівчата знайшли сокровенну тему для обговорення, приємну для обох, тільки-но їх поєднала таємниця чужого кохання, як утрутилася Лізина бабуся.
— Алісо, я можу поговорити з тобою? — бабуся зазирнула до Лізиної кімнати й застала дівчат на диванчику голова до голови.
Аліса розгублено підвелася, а бабуся жестом запросила її до своєї кімнати, поріг якої Аліса переступила вперше. Господи, як гарно! Старовинні шафи до стелі, картини у важких рамах і повно світлин у шафах та на стінах. Письмовий стіл із двома тумбами, а на столі не комп’ютер, а старовинний каламар і підставка для пер.
Бабусі подобається той захоплений погляд, яким дочка економки обводить її кімнату.
— Алісо, у вас із Лізою різні життєві шляхи. Ліза дуже багато часу витрачає на заняття. Більше, ніж інші дівчатка її віку. У тебе інше майбутнє. Я з повагою ставлюся до тебе, а ти з повагою постався до нас. Я сьогодні говорила з директором гімназії. У Лізи трохи знизилася успішність.