— Але чому ж вони такі безшумні? — запитав Олесь. — Я ніколи не чув, щоб ракети були без вибухів.
— Вибухи є й тут. Проте, це зовсім інші вибухи, які не створюють звукових коливань. Це — електричні вибухи, Олесю. Але пояснити це тобі було б надто складно, принаймні, поки що…
«Люцифер» линув уперед і вперед. Олесь слухав те, що говорив йому Сивий Капітан, і поступово в нього розкривалися очі на все те, що відбувалося навколо. Звісно, все це Олесь уявляв собі лише поверхово. Але крок за кроком перед ним вимальовувалася прекрасна гармонійна система, за якою був побудований чудесний апарат.
Десь всередині міститься серце велетня — складна, невідома людству машина, винайдена Сивим Капітаном. Та машина складає атоми водню і перетворює їх на атоми гелію. Як саме працює та машина, за яким принципом — те знає лише сам Сивий Капітан, і більше ніхто. Але вона працює автоматично — це перше; по-друге, вона спрямовує енергію, що виділяється при складанні атомів, до інших машин.
Частково та енергія витрачається на ракетні двигуни, частково на електромотори, що в разі потреби рухали колеса «Люцифера». Крім того, значна частина енергії йшла на автоматичне обладнання велетня, на його безконечні і незчисленні прилади і пристрої.
Олесь уже давно встиг помітити, що на «Люцифері» людині не доводилося витрачати фізичної сили майже ні на що. Всі механізми працювали автоматично, підкорюючись натисненню маленьких кнопок і рукояток. Ця складна система працювала бездоганно: жодного разу Олесеві не довелося помітити навіть найменшої нечіткості. І всі ці автомати, починаючи з апаратів освіжувати повітря всередині «Люцифера» і кінчаючи безшумними електричними засувами на дверях, — всі вони живилися енергією, здобутою центральною установкою.
Здавалося, та енергія була невичерпна. Її можна було брати скільки завгодно, але залишалося її завжди ще більше, ніж брали. На «Люцифері» було всього два запасні балони з рідким воднем, але цього запасу було досить для впевненої безперебійної праці всіх чисто механізмів велетня на протязі більше року. Цьому важко було повірити, але це було так.
І ще одна незрозуміла досі таємниця розкрилася перед захопленим Олесем. З самого початку, з того часу, як він був свідком нападу жандармів на «Люцифер» у Фонтіверосі, його глибоко вразило те, що кулі з рушниць і кулеметів неспроможні були вразити тіло сіро-зеленого велетня. І це було одним з найдотепніших винаходів Сивого Капітана.
Енергії в його розпорядженні було скільки завгодно, заощаджувати її було б просто смішним, недоцільним. Складна звивиста система дротів обвивала все велетенське тіло «Люцифера», ховаючись під його сіро-зеленою оболонкою. В разі потреби до цієї системи дротів одним поворотом важеля включався найміцніший електричний струм високої напруги. І «Люцифер» перетворювався на величезний електромагніт, навколо якого створювалося магнітне поле нечуваної сили. Жодна металічна річ зовні не могла наблизитися до цього електромагніту, пробитися крізь його надпотужне поле. Кулі втрачали свою вбивчу силу, потрапляючи до того поля, і безсило падали вниз, на землю.
Але й цього було мало. Включаючи ще міцніший струм, збільшуючи потужність магнітного поля, Сивий Капітан досягав ще страшнішого ефекту. Кулі починали відштовхуватися від «Люцифера» і летіли в тому напрямі, звідки вони прилетіли. Кулі, випущені в «Люцифер», перетворювалися на зброю, скеровану проти тих, хто стріляв.
Так само за допомогою електричних приладів Сивий Капітан мав змогу і спиняти звичайні автомобілі і всі чисто мотори внутрішнього згорання.
Всі такі мотори мали електричне запалювання. А на «Люцифері» був влаштований потужний генератор ультракоротких хвиль. Випромінювання цього генератора намагнічувало електричне запалювання моторів, всі їх металічні частини. Запалювання переставало працювати, і мотори перетворювалися на безпорадне накопичення деталей.
Надзвичайна, чудесна машина! Талановитий витвір людського розуму, який здійснив те, про що людство тільки мріяло.
Раптом думки Олеся увірвалися. Він помітив, що легке погойдування, яке свідчило про рух машини, припинилося. Зупинка. Він подивився на екран. Але там не було видно нічого цікавого. Поле, телеграфні стовпи, вдалині — невеличкі хатинки. В чому ж річ? Юнак поглянув на Сивого Капітана. Але той, нахмуривши волохаті брови, мов чекав чогось і сам. Чого саме?
Ось біля одного телеграфного стовпа з’явилася висока постать людини в синьому комбінезоні. Хто це? Валенто Клаудо! Що він робить?