— Я так турбувалася, дядю Фредо! Вже тоді, коли постукала в двері, раптом подумала: а що, коли й вас теж заарештували?
— Ні, дівчинко, ні. Мене не так легко заарештувати, — відповів Фредо Вікторе, запитливо в той же час дивлячись на Олеся. — А це хто з тобою?
— Це один хлопець… він дуже хороший… та я вам усе зараз розповім, дядю Фредо, — трошки завагалась Марта. — Його зовуть Алексо. І він росіянин.
— Росіянин? — здивовано перепитав Фредо Вікторе.
— Так, — ствердив Олесь. — І комсомолець.
— Он як! — ще більше здивувався Фредо. — Цікаво, цікаво… Ну, ходім до кімнати. І негайно розповідай все, Марто.
У кімнаті було тихо й затишно. Вони сіли біля столу, і Марта почала розповідати. Вікторе слухав її дуже уважно. Лише тоді, коли Марта дійшла в своєму оповіданні до того, як вона потрапила на «Люцифер» і побачила Сивого Капітана, Фредо Вікторе широко розкрив очі:
— Це ти серйозно, Марто? Той самий Сивий Капітан, що…
— Той самий, дядю Фредо. І він такий добрий, хоч і завжди сумний. Він обіцяв врятувати батька. Він сказав, що то його провина, що батька заарештували. Мовляв, батько потрапив до в’язниці лише тому, що поліція вбачає у ньому спільника Сивого Капітана. А коли так, то він, Сивий Капітан, і мусить врятувати його. Хіба це не благородно з його боку?
Фредо Вікторе задумливо потер підборіддя. Він вагався.
— Хм… — нарешті мовив він. — Що ж, я буду дуже радий, якщо йому пощастить зробити це… хоч і не знаю, як саме. Дивна він людина, цей Сивий Капітан. Надто він покладається на свої сили. Це було помітно з самого початку.
— Але ж у нього є «Люцифер»! — палко втрутився Олесь.
Фредо Вікторе задумливо подивився на юнака.
— «Люцифер»? — перепитав він повільно. — Що ж, «Люцифер» непогана машина. Але хіба справу може вирішити сама машина чи одна людина, хоч би вона й мала в своєму розпорядженні отаку машину. Ти, юначе, сказав, що ти комсомолець. Так от, що ти скажеш про це?
Запитання було поставлене дуже серйозно. Олесь завагався.
— Мовчиш? — продовжував Фредо Вікторе. — Ну от, як тобі здається, чи може щось зробити один чоловік проти цілого ладу?
— Ні, — схилив голову Олесь. Іншої відповіді у нього не було. Але раптом він додав: — Проте, Сивий Капітан не один. У нього є помічники, його команда. І він володіє «Люцифером»!
Та хіба ж можна забувати про цю надзвичайну машину. Олесь немов знов почув голос Сивого Капітана, що пояснював йому властивості «Люцифера». Чудесний, непереможний «Люцифер»!
Проте, Фредо Вікторе тільки махнув рукою.
— Команда — це кілька чоловік. «Люцифер» — усього-на-всього дотепна, добре удосконалена машина. А лад — це велетенська сила. І боротися проти нього можна лише не меншою силою, великою масою людей. Так робимо ми, комуністи, що готуємося до боротьби в підпіллі, щоб, коли настане час, вийти назовні грізною, непереможною силою, разом з усіма робітниками. Те, що хоче зробити Сивий Капітан, неможливе, доки він залишається сам. Уряд, існуючий лад завжди залишиться міцнішим від нього. Хіба може бути інакше?
Олесь мовчав. В ньому боролися два почуття. Звісно, він і сам добре знав, що говорив цей похмурий, вдумливий чоловік. Хіба ж не знав Олесь законів класової боротьби? Хіба не був він комсомольцем? Все це було так. Але, з другого боку, Олесь був украй захоплений чудесним витвором Ернана Раміро, його «Люцифером», який нічого не боявся: ні нападу людей, ні залізної зливи куль. Хіба ж може щось протистояти «Люциферові»? Хіба не мусить перемогти людина, талант якої дозволив їй збудувати таке технічне чудо? І знов-таки, закони соціальної боротьби, які твердо говорять, що одинаки ніколи не можуть досягти успіху в боротьбі з ладом, що тільки великі маси трудящих можуть здійснити революцію… Олесь мовчав. Він розгубився остаточно…
А Фредо Вікторе говорив повільно і впевнено:
— Мені не доводилося бачити вашого Сивого Капітана. Лише раз я бачив його автомобіль. Добра, добра машина. І один раз мені довелося почути його голос. Це було на Авеню дель Прадо, коли «Люцифер» вперше з’явився в Столиці. Приємний, мужній голос. Але те, що він говорив, не сподобалося мені. Він надто багато бере на свої плечі, Сивий Капітан. Він самозакоханий, він надто самолюбний. Такі люди легко збиваються з шляху і навіть іноді, не помічаючи цього, стають такими самими, як і ті, з якими вони починали боротьбу, бо вони одірвані від мас і самозакохані.
Раптом його погляд упав на Марту. Дівчина сиділа нерухомо, стискаючи руки. Її сполотніле обличчя було злякане. Очі благаюче дивилися на Фредо Вікторе. Губи безпорадно ворушилися.