— Швидко переодягаєтесь у купальники і по одній виходите, — спокійно, але голосно скерував чоловік, виглядаючи з-за своїх кумедних окулярів.
Дівчата забігли за високу ширму з цупкої щільної мішковини і неймовірно швидко почали переодягатись.
Дуже висока брюнетка вже вискочила, коли Оленка тільки зняла светрик.
Конкурсантки одна за одною виходили, було чутно голоси, але Оленка не могла розібрати про що вони говорять. Вона залишилась одна, тож мала йти останньою.
Вона хоч на мить хотіла побачити себе у дзеркалі. Не уявляла, як виглядає у цьому купальнику.
Насправді ж Оленка виглядала дуже звабливо, перламутровий відблиск тканини підкреслював усі її принади, а рожевий колір відтіняв карі очі.
— Наступна.
Оленка сміливо вийшла і попрямувала до комісії.
— Номер?
Оленці відняло мову. За столом сиділо чотири чоловіки і три жінки. Вони сухо оглядали Оленку, оцінюючи її зовнішність.
— Номер, — роздратовано перепитали кумедні окуляри.
— 477, — так само голосно і трохи роздратовано відповіла Оленка. Вона не любила, коли на неї кричали.
— О! З характером, — іронічно підмітив неприємний хриплуватий голос.
Оленка не зрозуміла, хто це сказав, хоч обвела поглядом журі.
— Будь ласка, пройдись, — знову команда не зрозуміло від кого.
Оленка підняло голову, розслабилась, спокійно пройшлась до дверей і повернулась до столу. Підійшовши, вона почула відверте обговорення мінусів і плюсів своєї зовнішності та ходи. Вона була вражена. «Невже не можна було її відпустити, а потім обсмоктувати її недоліки».
— Гаразд. Ми тебе беремо, — байдуже буркнув сивий бородатий мужчина у дорогій чорній шовковій сорочці з білими графічними принтами.
Оленка прикусила губу і кліпнула очима. Вона не знала, що робити. Їй хотілось скакати від щастя, але їй вдалося втримати себе у руках.
— Приходь завтра за цією адресою, — чоловік простягнув їй вишукану візитку, — близько першої. Будемо підписувати контракт, тож візьми паспорт. До речі, можливо, підійдеш під одне замовлення. Ми давно шукаємо когось твого типу.
Оленка здивовано витріщила очі і підняла тоненькі брівки на означення себе як «твого типу». Але промовчала. Вона тут була вперше, то ж, можливо, такі правила. А їй ця робота була вкрай необхідною.
— Так що будь готова до зйомок.
— Добре. Дякую. До побачення. — Увічливо подякувала Оленка і, забравши свої речі з-за ширми, вийшла у задушливий переповнений коридор.
— Переодягтись можеш на другому поверсі, перша кімната зліва, — крикнув услід Оленці кумедний чоловік.
Оленка протискувалась між дівчатами, не тямлячи себе від радості. «Вона має роботу. вона не сподівалась, що пройде конкурс. Щиро вірила, але не сподівалась. І все було зовсім не так, як вона уявляла», — подумки розмовляла з собою щаслива дівчина. Дивні почуття вирували всередині.
Оленка піднялась на другий поверх і постукала до роздягальні. Двері відчинились. У холодній кімнаті з напівроздягненими дівчатами стояв дикий плач. Біля дверей сиділа дуже висока брюнетка, що пішла першою з Оленчиної десятки і тяжко ревіла…
Оленка зібралась і, не вступаючи у розмови, швидко побігла на тролейбус.
За вікном стояв цупкий листопадовий вечір, він боляче вдарив легко одягнену дівчину.
Наступного дня Оленка вже о дванадцятій стояла під високою новобудовою, яка й була модельною агенцією. Не зважаючи на теплий гольф, дівчина замерзла. Ледве дочекавшись половини першої, Оленка швиденько забігла у будівлю.
У холі ввічлива жвава дівчина одразу ж відвела її до великої кімнати. Там уже сиділо шестеро дівчат. Оленка помітила Ольгу, вчорашню знайому з відбору і підсіла до неї.
— Привіт! Рада тебе знову бачити, — щиро зізналася Оленка.
— Привіт, — несподівано також зраділа дівчина і її очі засяяли. — Тебе теж взяли? Класно!
Оленка раптом згадала скільки її новій знайомій років і в неї промайнула думка, що за певних обставин вона могла б бути її вчителькою.
Чекати довелось довго. Час від часу до дівчат виходив хтось із працівників і, вибачаючись, пояснював, у чому причина затримки. Головний директор застряг у заторі, менеджер і бухгалтер затрималась на модному показі… Оленка страшенно хотіла їсти, через хвилювання вона не змогла змусити себе поснідати. Коли почувся гострий чоловічий сміх у коридорі і двері відчинились, Оленка вже куняла, обіпершись рукою на журнальний столик. Розплющила очі від того, що відчула, як хтось безсоромно дивиться на неї.
— Ось дівчина, про яку я вам казав, — мовив сивий чоловік з бородою, який вчора був у складі комісії.