Оленка мовчки дивилась, як він жує.
— А знаєш, що найкраще, — раптом продовжив він її фразу.
— Що?
— У нас все ще є попереду перша ніч.
— Так, — цілком щиро погодилася з ним дівчина.
Славко незадоволено стукав пальцями по столу. Біля плити миготіла ліхтариками маленька штучна ялинка, прикрашена синіми та срібними кульками.
«Доброго ранку всім слухачам, на календарі 30 січня, а за вікном майже мінус тридцять. Отже, Новий рік буде сніжним і морозним…», — долинав низький жіночий голос з радіоприймача.
Славко був незвичайним чоловіком. Терплячим, спокійним, врівноваженим і зовсім не дратівливим.
— Славку, — Оленка вбігла на кухню у світло-зеленій спідничці і яскраво жовтому светрі. — Я не знаю що одягти. — Вона нахмурила брівки і спершу приклала до себе тоненьке вовняне платтячко незрозумілого кольору, а потім бежевий піджачок. — Я не знаю.
Славко обожнював її. От вона стоїть перед ним. Така красива і така безглузда. «Хто повинен хвилюватись перед зустріччю з її ж мамою», — Славко був абсолютно спокійним.
Його не турбувало ані те, що він набагато старший за Оленку, ані те, що вони знайомі лише тиждень. Він завжди був улюбленцем жінок, навіть немолодих. Вони одразу ж бачили у ньому турботливого сина і танули, як масло на печі.
Славко дуже любив свою маму. Після смерті батька їх залишилось тільки двоє і вони міцно тримались один за одного. Славко був безмежно вдячний матусі за те, що вона присвятила своє життя йому. Так і не вийшла заміж, і до останнього подиху переймалась, як там її синочок, чи не голодний, чи добре одягнений?.. Він довго не міг повірити у те, що її вже немає. У той день він раз і назавжди подорослішав, хоч йому було лише тридцять шість.
— Славку, — удавано вередувала Оленка.
Вона чітко знала, як має виглядати: просто, симпатично і скромно. Переглядаючи свій гардероб брендового одягу, Оленка з жахом виявила, що мамі навряд чи щось сподобається.
— Одягни якийсь теплий гольф до цієї спіднички. Мати буде задоволена.
— Я тебе обожнюю.
Оленка безмежно ніжно посміхнулась і вилетіла з кухні. «Звичайно, на вулиці ж такий мороз! Мама буде задоволена, що я тепло одягнена», — цілком логічно розмірковувала Оленка. «І чому вона одразу до цього не додумалася?»
Оленка і переживала, й раділа водночас. Їй таки вдалося влаштувати мамі відпочинок на затишному курорті на березі Червоного моря. Мама спершу страшенно впиралася, навіть чути нічого не хотіла. Та бабуся її намовила. І от, сьогодні у неї літак. Мама приїжджає, і вони зі Славком їдуть її зустрічати на автовокзал. Мама вже знає, що в її донечки з’явився чоловік, але Оленка навіть не здогадується, якою буде її реакція на значно старшого чоловіка.
— Оленко, автобус приїздить за півгодини. Запізнимось, — почувся з кухні голос Славка.
Дорогою вони обоє довго мовчали. Оленка хвилювалась, а Славко не хотів їй заважати.
— А якщо… Як ти їй не сподобаєшся? — Не дочекавшись аналогічного запитання від Славка, сама спитала Оленка.
— А чого б це я їй не сподобався? — Чоловік різко смикнув головою і волосся звабливо розлетілось густими пасмами по чолі.
— Перестань, — Оленка штурхнула його вбік, — я ж серйозно.
— Я теж, — Славко отримав агресивний погляд від Оленки.
— Ярославе, — Оленка завжди називала людей повними іменами, коли не знала як впоратись із ними, — я не жартую. Для мене дуже важливо, щоб мати була спокійна за мене. Я ще ніколи…
— Що ніколи… — Славко зупинив машину на світлофорі, але не перевів погляд на Оленку. Він знав — вона хоче уникнути відповіді, але нічого не приходить на думку.
— Я ще ніколи не знайомила маму з чоловіками, — Оленчин голос прозвучав так винувато, що Славкові стало трохи не по собі. Він не вірив своїм вухам.
— Не може цього бути. Тобі ж не п’ятнадцять років. І ти така красива дівчина.
— У мене був хлопець в університеті… Правда зовсім недовго. Він не хотів знайомитись з батьками. Для нього я не була кимсь важливим.
— Оленко… — Славко повертав кермо.
— Тому, розумієш, мені дуже важливо, щоб ви порозумілися з мамою.
— А у тебе є якісь причини сумніватись у цьому?
Оленка задумливо похитала головою.
Авто під’їхало до автовокзалу.
— Он мама. У вишневому пальті.
Славко загальмував біля входу до великої будівлі, помальованої у бридкий синюватий колір.
— Я ж казав запізнимося.
Оленчина мама повільно повернула голову.
Оленка не втрималась і побігла обніматися-цілуватися. Вона скучила за матусею. Їй завжди здавалось, що пройшло кілька років, навіть якщо вони бачились лише вчора.