— Не розлучались через сина. Він був ще досить маленький. Я навіть спочатку жив з ними, щоб була ілюзія сім’ї. А потім змучився від усієї цієї брехні.
— І що? — Уже тихо запитала Оленка.
— Просто пішов. На останньому поверсі в офісі зробив ремонт і жив там, поки тебе не зустрів.
— Один?
— Один.
Оленка якось недовірливо дивилась на Славка. Він обійняв її крихітне личко своїми величезними долонями.
— Я не живу з дружиною. Розумієш?
— Я розумію, — Оленка потихеньку приходила до тями, — але чому цей лист…
— Це не важливо. Я кохаю тебе. Чуєш, я кохаю лише тебе. Виходь за мене.
Славко присів перед стільчиком, на якому сиділа Оленка. Він тримав її долоні і цілував їх, пестив.
Оленка затихла, наче не почула пропозиції.
— Стань моєю дружиною, Оленко.
— Ти ж одружений, — Оленка щиро сподівалась, що тепер Славко заговорить як герой кінофільму. А він саме так і зробив.
— Я кохаю тебе, Оленко, ти єдина моя половинка. Я так довго чекав на тебе. Ти — моє все. Усе, що мені потрібно.
— Я теж кохаю тебе! Я… — Оленка опустилась на підлогу і вони обійнялись.
— Я розлучаюся. Я вже розмовляв зі своїм адвокатом. Я не хотів тобі нічого казати, поки не владнав усі паперові справи. Але інші сказали за мене — благодійники. Я благаю тебе — виходь за мене. Обіцяю, що ти ніколи про це не пошкодуєш.
Оленка мовчала. Вона не могла, як у кіно, відразу відповісти «Так!». Не могла, хоч кохала Славка. Кохала і хотіла бути з ним. Але це занадто серйозний крок, щоб робити його спонтанно і необдумано.
— Я подумаю, Славку. Я подумаю.
Вона цілувала його, пристрасно обдираючи губи об щетину.
Він усе зрозумів. Її збентеженість і нерішучість, страх і обережність.
Вони ще довго сиділи на підлозі і обіймались, не промовляючи жодного слова, але все розуміючи. Вони відчували одне одного. Навіщо слова?
Оленка вхопилась за довгий хвіст свого теплого шалика цегляного кольору. Ноги роз’їжджались, наче їм кортіло йти кожній у своєму напрямкові.
— Ой! Ой! Ой… — задихаючись і присвистуючи на морозі виривалось з маленьких Оленчиних вуст.
Славко намагався вхопитися за якусь опору. Сам він ще б втримав рівновагу, але Оленка, вчепившись в його плече, тягла його то в один, то в інший бік.
— Зачекай. — Його вічно спокійний погляд збентежено шукав допомоги невідомо звідки.
Опори поблизу не було, адже вони стояли по середині великої круглої ковзанки під відкритим небом. Навкруг незграбної парочки кружляли більш вправні ковзанярі, весело посміхаючись. Дітвора гамірно проносилась повз них з частотою у півхвилини — за такий час малеча всією дружною компанією минала коло.
— Я й не думав, що буде так важко згадати… — Славко ледь гепнувся і тому проковтнув останні два слова.
— Важко згадати… — повторив він майже кричачи, ознаменувавши свою маленьку перемогу над слизькою поверхнею крижаного покриву.
— А я й не вміла, — Оленка ще дужче вчепилась за пухкий рукав Славкової куртки.
Її накрила хвиля спогадів. Вона справді так і не навчилась кататися на ковзанах. Просто не було нагоди. Уперше вона потрапила на ковзанку в дванадцять років. Відвідати «Крижинку» було блакитною мрією кожного школяра — перша у місті ковзанка.
Як довго вона уявляла цю казку — ідеально рівна поверхня льоду, новесенькі білі ковзани, що виблискують під світлом прожекторів, святковий музичний супровід.
За відмінні успіхи у школі батьки одного вихідного все ж повели доньку на ковзанку. Правда казка, яку собі уявляла Оленка, залишилась лише казкою. Лід був порізаний гострими лезами, а старенькі сірі ковзани, які мама позичила у подруги, були завеликими. Оленка весь час падала і навіть не звертала уваги на музику. Але був такий момент ейфорії, коли вона, маленька дівчинка з двома косичками, тримаючись за руки з мамою і татком, відчула себе абсолютно щасливою.
— Треба до берега гребти, — Славко змучено посміхнувся.
— Ні, я хочу ще, — впиралася Оленка.
— Але ж у нас нічого не виходить, — переконував її Славко.
Він потягся, щоб цьомкнути Оленку в щоку, але впав. Славко лежав на боці. Оленка вчепилась обома руками у нього і прошепотіла.
— Вставай, негіднику, бо я зараз упаду.
У її очах справді був жах. Чомусь Оленці дуже було страшно зустрітись м’якою частиною свого тендітного тіла з принципово твердим льодом.
— Добре.
Славко довго борюкався на слизькій поверхні.
Оленка пригадала інструктора з плавання у літньому таборі. Він лягав на пісок та намагався імітувати плавання. Виглядало це дуже смішно.