— Вона принесла мені удачу, дала поштовх. Тепер я хочу, щоб вона принесла удачу нам обом. І ще я б дуже хотів… Я хочу тебе попросити… Ти б не хотіла знову бути вчителем…
Оленці на очі навернулися сльози. «Вона так скучила за світом книжок і знань, світом, який, хоч і не надто забезпечує хлібом насущним, але так гріє душу», — так. Я буду безмежно вдячна тобі за цей ще один шанс.
Оленка обійняла Славка і вони ще довго цілувались на ранкових шовкових простирадлах.
