Усе ж дехто усвідомив безнадійність цих спроб. Але більшість уже не могли вибратися з натовпу, що напирав з усіх боків. Раптом дике багатоголосся розсік чийсь страшний високий крик. Макс побачив біля дверки трамваю закривавлене дитяче обличчя — хлопчика чи коротко стриженої дівчинки років семи, — яке на мить зринуло над головами натовпу й одразу зникло внизу, ніби захлиснулося разом з криком.
Бойня на трамвайній зупинці на мить відволікла Макса від пронизливого холоду, що пробирав до кісток і посилювався, перетворюючись у справжній мороз. Він так змерз, що його зуби відбивали кістяний дріб, а неприкрита шкіра на руках стала гусячою і вкрилася фіолетовими та оранжевими плямами. Втім, оточуючі виглядали не краще.
Хоча Макс був досить далеко від епіцентру тисняви, йому довелося докласти чимало зусиль і вправності, щоб вирватися з лещат натовпу, який збільшувався, і добратися до безпечної зони. Потім він переконався в необхідності пошуку іншого шляху втечі з цієї непоясненної-зимової холоднечі й якось добрів назад до проспекту Свободи.
Тут було просторіше, ніж біля зупинок, але крижаний вітер, як нагай, шмагав замерзле тіло. Люди в паніці метушилися, як одержимі, заскакували в перші-ліпші відчинені двері магазинів, кафе, під’їздів будинків. Продавці лотків, які вишикувалися вздовж проспекту, поквапливо намагалися зібрати товар, але кидали свої місця напризволяще і приєднувалися до інших, шукаючи порятунку від холоду, що посилювався з кожною хвилиною. Макс мигцем звернув увагу на кількох пенсіонерів, які займалися мародерством.
Десь із голосним «кр-раш!» лопнула й з гуркотом завалилася велика вітрина магазину одягу. Невдовзі Макс помітив людей, які бігли вулицею й натягали на себе перше, що потрапило під руку. Гуркіт розбитих вітрин посилився, коли він рушив у напрямку Оперного, — тут було багато магазинів. Продавці марно намагалися захистити свою територію від масового грабунку. Пробігаючи повз одне з таких вогнищ опору, Макс ледь не впав, спіткнувшись об тіло молодої дівчини в уніформі продавця, яка лежала на тротуарі з перерізаним шматком вітринного скла горлом. Її мертве обличчя з розплющеними очима, здавалося, належало восковій ляльці; кров із шиї розтеклася по тротуару й розмазалася безліччю ніг на десятки кроків навкруги. Макс відскочив убік, щоб не вступити в темно-червону калюжу. І відразу ж його хтось збив.
Він підвівся на ноги, посковзнувся і знову впав — під дією холоду розігріті тротуари спершу конденсували на своїй поверхні вологу з повітря, а тепер вона замерзала, перетворюючись на лід. Коли Макс падав, то потрапив руками в саму середину кривавої калюжі. Кров дівчини була ще теплою, а на морозі здавалася взагалі гарячою.
Він також сильно забив праве коліно, але був змушений швидко підвестися, щоб його не затоптали, і закульгав у попередньому напрямку. Макс іще не вирішив, куди звернути зі збожеволілого проспекту, він просто корився необхідності рухатися під дією холоду й того, що коїлося довкруж.
Легковий форд на великій швидкості врізався в будинок за п’ять кроків від нього, припечатавши до стіни зі смачним і водночас страшним звуком двох людей. Кілька автомобілів зіштовхнулися на дорозі; один вибухнув і три чи чотири зайнялися, піднімаючи в небо масні клуби чорного диму. Макс дедалі частіше зустрічав на своєму шляху тіла — хтось іще корчився, хтось був без свідомості чи вже мертвий. Місцями стихійно спалахували бійки, звідусіль лунали зойки і крики про допомогу. Здавалося, весь світ опинився під владою божевільного ілюзіоніста, в порівнянні з яким Коперфільд виглядав хлопчиком у коротких штанцях, який втомлює сусідів трюками з набору юного фокусника.