Та тепер він відчув це сам. Шипіння. Воно долинало з коридору і швидко наближалося.
Здається, у Шумена великі неприємності.
Погляд шугонув до подушки, на якій лежав дивний ковпак. Макс узяв його й одягнув. Довіряти інтуїції більше, ніж здоровому глузду, — єдине, що йому залишалося. Хоча за мить Макс ладен був заприсягтися, що це була не зовсім інтуїція — ковпак покликав його. Саме так.
«Я невидимка… тут нікого немає… МЕНЕ НЕ ВИДНО…»
Коли шипіння почулося біля самого порога кімнати, Макс рефлекторно вчепився в спинку ліжка обома руками. Сховатися було нікуди. Звичайно, він міг змусити себе уявляти нову версію «несподіваного» приїзду батьків, але однозначно був упевнений, що зараз це вже не спрацює.
Блідий Незнайомець зайшов до кімнати й озирнувся. Його біле як сніг обличчя абсолютно нічого не виражало, однак Максу все ж здалося, що він серйозно спантеличений.
«Невже він справді мене не бачить? Чорт, ця штука спрацювала!»
Блідий Незнайомець рушив кімнатою, принюхуючись навсебіч, як шукач, який втратив слід. Він наблизився до ліжка й обнюхав постіль за крок від Макса, який стояв за спинкою в узголів’ї й намагався не дихати. А потім повільно витяг шию в його напрямку. Максові цілу секунду здавалося, що той дивиться просто на нього. Блідий Незнайомець раптом засичав йому в обличчя, неймовірно широко роззявивши рот і оголивши дві пари довгих і тонких ікл, як у гігантської змії. Вони були за лічені сантиметри від нього.
«Якщо він уловив запах, мені кінець», — промайнуло в Максовій голові цієї довгої миті.
Однак Блідий утратив інтерес до ліжка й відійшов, щоб принюхатися до шафи. Відчинив дверцята, зазирнув досередини. Потім знову оглянув кімнату. Його очі-діри шарили з кутка в куток, ретельно вивчали кожну деталь. Макс зрозумів, що Блідий Незнайомець дуже розлючений його відсутністю і зовсім збитий з пантелику.
Очі-діри на якусь мить знову ковзнули по ньому, і візитер нарешті ретирувався, вислизнувши в ті самі невидимі двері.
Тільки тепер Макс зміг перевести подих, який стримував понад хвилину. Серце усе ще скажено калатало, коли, вичекавши для надійності ще якийсь час, він наважився вийти зі свого рятівного сховку.
— Ось так великий Шумен перехитрував… — пробурмотів Макс. Він завалився на ліжко в чому був і поринув у сон раніше ніж його голова торкнулась до подушки.
Чи то сни, скривджені в найкращих почуттях, вирішили саботувати споконвічні обов’язки, чи то стомлена підсвідомість зіпсувала свій кінопроектор, але снів цієї ночі Макс не бачив. А першим, про кого він згадав, коли вранці розплющив очі, був лисий старий із рідкісним іменем Леонтій.
Він зайшов до ванни, щоб умитися, і побачив себе в дзеркалі з насуненим на диню ковпаком. Макс хіхікнув. Вуха, що стовбурчилися в боки, здавалися незвично великими, і він нагадав сам собі довготелесого сонного гнома.
— Гм, Шумен… — Макс поправив вершечок ковпака.
Він звараганив собі сніданок з того дріб’язку, що міг запропонувати збіднілий холодильник: омлет із кількох яєць та рибна консерва. Але потім спохопився й «замовив» телячу відбивну з кока-колою — користі з цього було небагато, зате сама трапеза виявилася значно смачнішою.
Допиваючи високий фужер «коли», Макс боляче стукнувся носом об його край, але майже не звернув на це уваги, оскільки йому раптом дещо спало на думку. Він схопився й побіг у вітальню, де стояв телевізор.
— Хочу побачити її, — Макс натиснув на кнопку дистанційного пульта керування, і «ящик» ожив.
Якийсь час екран телевізора лише мерехтів зеленуватим кольором, ніби налаштовувався на потрібний канал. Потім прояснів, піймав картинку й навів різкість. Макс побачив Лену, яка вертілася перед трюмо й тихо мугикала якусь пісеньку. Вона була в блакитному топіку й розглядала свій живіт. Але Макс усе одно не одразу зрозумів, чим вона займається.
— Ближче.
Зображення стало крупнішим. Тепер Макс побачив, як щось блищить у неї в пупку, і засміявся. Ленка зробила собі пірсинг — маленьке кілечко, в яке було вправлено променистий бірюзовий камінець. Вона доторкнулася до нього й трішки скривилась. Так, наче прокол ще поболював. Потім зняла топік, чим змусила Макса підскочити на стільці, ніби йому в задницю встромилася шпилька. Першої миті він хотів відвернутися, але… Скоряючись інстинкту всіх закоханих, продовжив дивитися, як Лена розглядає своє відображення, повертаючись то вправо, то вліво. При вигляді її грудей у Макса перехопило дух; а «диньки» в неї були що треба.