Макс схопився на ноги, зробив спробу вирватися, але Блідий Незнайомець тримав його надто міцно. Вітальню тим часом усе більше захоплювали відцентрові кола, хитаючи її в концентричних хвилях. У Макса вже задерев’яніло праве плече, але він помітив, що нежданому гостю ставало важче його втримувати, ніби контакт між ними слабшав з кожною секундою.
Блідий Незнайомець смикнув його на себе, намагаючись уп’ястися в горло довгими зміїними іклами. Макс вивернувся, ковзнувши тильною стороною лівої руки по парі верхніх ікл, і йому здалося, що шкіру дряпнули дві крижані голки. А наступної миті він почув шипіння біля свого обличчя, відчув, як вузькі зміїні ікла Блідого Незнайомця стискаються на його шиї…
І тоді світ хитнувся і стемнів.
…Макс розплющив очі й побачив, що перебуває в якійсь невеликій кімнаті без меблів із синіми шпалерами на стінах.
Він сидів у кріслі — його руки були прив’язані ременями до твердих підлокітників, а ноги, як скоро з’ясувалося, теж притримувалися чимось унизу. Праве коліно давало про себе чути глибоким ниючим болем. Макс глянув вниз і побачив, що, окрім усього іншого, він ще й з’єднаний з катетером, один кінець якого опущений у пластикове відро, що стояло поруч із кріслом, а другий — у розстебнутій ширінці його джинсів. Він вловив запах сечі, що випаровувався з відра.
«Якого біса?» — подумав Макс, досі відчуваючи крижаний дотик ікл Блідого Незнайомця на своїй шиї. Він перевів погляд на ліву руку, обхоплену ременем на зап’ясті: по шкірі пролягали дві свіжі паралельні подряпини, що юшилися кров’ю.
Дивно…
Не в змозі зрозуміти, що відбувається, Макс гукнув:
— Гей! Мене хтось чує?
Через кілька секунд звідкись іззаду донеслися приглушені квапливі кроки, відчинилися невидимі двері… і над ним схилилося стривожене обличчя лисого старого Леонтія.
— Ви?! — закричав Макс.
— Хлопчику… Ти повернувся, — пробурмотів той, ніби не вірив своїм очам. — Ти знайшов вихід.
— Який іще вихід? Що відбувається? — Макс засмикався в кріслі, намагаючись звільнитися. — Розв’яжіть мене!
— Ти був Там і зумів знайти Вихід, — знову мовив лисий, вражено відступаючи від нього. — Я думав, що ніколи не дізнаюся… Думав, він мені бреше!
— Досить! — заволав Макс. — Чого вам треба? Навіщо ви це зробили?
— Тсс-с… — Леонтій приклав вказівного пальця до губ. — Не треба кричати. Якщо ти відповіси на всі мої запитання, я тебе відпущу. Бо ти перший, хто зумів знайти Вихід.
Перший? Що означає перший?
— Де я? — запитав Макс, відмовляючись вірити в те, що відбувалося, але вже майже знаючи відповідь.
— У мене вдома.
— Як? Як я знову тут опинився?
— Знову… — мовив лисий, наче в цьому слові полягав якийсь таємничий зміст. — Знову… Тобі здалося, що ти кудись ішов?
Макс оторопів. Отже, весь цей час він провів у квартирі лисого? А як же все інше — повернення додому, всі його пригоди, зустріч з Мироном, Шумен? Блідий Незнайомець, зрештою? Але, якщо нічого цього не було, то звідкіля в нього свіжі подряпини на руці, що кровоточать?
— Ти маєш мені все розповісти, — старий нахилився до самого обличчя Макса. — Я хочу знати, що там — по той бік.
У нього були очі безумця, наповнені масним блиском одержимості й нетерпіння. Дивлячись у них, Макс зрозумів, що лисий ладен піти на все, щоб домогтися свого. Але, з іншого боку, віддати те, чого хотів він, означало єдине — ніколи не вирватися з його квартири. Навряд чи лисий дозволив би йому це, навіть якщо б Макс повірив в обіцяну волю в обмін на відповіді на всі запитання.
— Ні, — сказав Макс, водночас скулюючись від страху, оскільки розумів, що цілком перебуває під владою лисого божевільного. — Я нічого не скажу, доки ви мене не розв’яжете.
— Та ну? — щиросердечно засміявся Леонтій. — У мене є багато способів зробити з тебе базіку, якого світ не бачив. Дуже багато, і якщо ти мене змусиш, я ними обов'язково скористаюся.
— Ні!
— Ну й дурень, — сказав Леонтій, випроставшись. — Я міг би справді тебе відпустити, трішечки підпсувавши пам’ять, навіщо мені ризикувати зайвий раз. Але тепер точно не зроблю цього. Не люблю впертих дітей.
Він зайшов Максові за спину.
— А поки можеш посидіти й подумати. У нас багато часу, — після цього двері за кріслом зачинилися.
Зворотний хід