— Вибач, я був неправий, — мовив він, не придумавши нічого кращого. Дивно, але дорогою Макс жодного разу не задумався, як розпочне їхню розмову. Мабуть, це ставало звичкою.
— Дурник… — Лена затягла його в двері й поцілувала в губи, охопивши шию Макса руками. Він полегшено зітхнув, так, щоб вона не помітила, — ну ось і все. Усе знову гаразд.
— Я тебе люблю, — незграбно мовив Макс, можливо, лише вдруге за всю історію їхніх стосунків.
— Я теж… себе люблю, — засміялася Лена й відпустила його. — Хочеш, щось покажу? — вона потягла низ свого улюбленого блакитного топа вверх.
— Ти зробила пірсинг. Колечко з бірюзовим камінцем, — бовкнув він раніше ніж устиг усвідомити, що робить.
— Звідки ти знаєш? — Лена навіть відступила на крок від подиву. — Я ще нікому не встигла сказати…
«Бо я був чарівником, — подумав Макс, розсміявшись і собі. — Шуменом, великим і жахливим…»
…Усе ще всміхаючись, Макс розплющив очі. Його усмішка відразу зів’яла, перетворившись на гримасу розпачу. Сон, лише сон — просто непомітно для себе він відключився. Просте знесилення, ще одна ілюзія…
Він заледве стримався, щоб не закричати від жаху й нудотного відчуття повної безнадії, що стисло всі його нутрощі, як величезна зла рука.
Боже, невже він ось так закінчить — у руках збожеволілого старого, який розвішує по місту дивні оголошення в пошуках випадкових людей на зразок Макса для своїх божевільних експериментів. Як по-дурному. Нестерпно по-дурному й срано так, що сраніше не буває…
Кінець великого Шумена. Стерпла задниця й гумова трубка, вставлена в член. Ось тільки шкода, що підхожого ковпака тут немає.
Раптом Макс відчув зростаючу печію в паху, трубка катетера зігнулася і з відра долинув звук стікаючої рідини. Здавалося, що він у цьому загадковому процесі навіть участі не бере. От лайно! Краще б його прикінчив Блідий Незнайомець. Погляд Макса мимоволі ковзнув по руці, подряпаній іклами.
Ковзнув і повернувся назад.
У цьому щось було.
Двері позаду скрипнули, і в кімнаті з’явився лисий. Макс був упевнений, що пробув у відключці хвилин десять, але той виглядав так, ніби промучився цілу ніч без сну, остаточно з’їжджаючи з глузду від незліченних здогадів і сумнівів.
— Ти готовий… готовий говорити? — з його обличчя, що блідло на очах, розсипалися бісеринки поту, як роса на шкірі трупа. Очевидно, у Леонтія справді їхав дах. — Стільки зусиль… я стільки часу чекав. Мені необхідно знати, що там!
— А чому б вам самому не перевірити? — запитав Макс.
Лисий вишкірився, хитро примружив очі, але замість відповіді мовив:
— Я даю тобі останню можливість домовитися по-доброму. Три години на роздуми. Не засмучуй мене, інакше доведеться розв’язати тобі язика не дуже вишуканим способом.
І знову вийшов.
Макс вірив, що той не жартував.
Звичайно, лисий навряд чи був здатний на щось таке, на катування, вмовляння із застосуванням різних блискучих штучок переконливого вигляду і зі ще переконливішим впливом. Але як божевільний дослідник, який перебуває за крок від довгоочікуваної мети, цілком міг здивувати навіть себе самого. І з кожною хвилиною наближався до цієї небезпечної межі. Можливо, вже наступного разу він зайде до нього у ще менш щиросердному настрої. Граючись щипцями, наприклад. Чи пластмасовим фалосом. Дуже великого калібру.
Тоді з ним краще не торгуватися — швидка смерть, як не крути, краща за повільну, особливо з попереднім проходом через «харахумбу». Але й це сумнівно — Макса всього пересмикнуло — дуже сумнівно, що лисий дозволить йому вмерти, поки цілком не переконається, що витягнув з нього все до останнього слова.
Ліва рука знову привабила Максів погляд.
І думка, що вже з’являлася в нього раніше, повернулася, як бумеранг.
Ну, і що він втратить, якщо спробує?
З часу Максового повернення Звідтіля минуло приблизно хвилин сорок чи ненабагато більше. Імовірно, що його організм ще не встиг цілком вивести препарат лисого. До того ж він… Шумен. Нехай Тут він лише сімнадцятирічний мудак, який повівся на дешевий трюк з оголошенням і сів у глибоку дупу через власну цікавість, але Там…
Це могло спрацювати.
Макс зосередився. Ні, це просто повинно спрацювати, інакше йому кришка, повний каюк.
Кілька хвилин нічого не вдавалося, хоча піт заливав йому спину й від напруги дрібно тремтіло все тіло. Чорт, справжнє, реальне життя виявилося важчим, аніж він думав, перебуваючи Там. Хто б міг подумати, що йому так швидко почне бракувати того довбаного ковпака…