Директор тут же поставив йому кілька стандартних запитань, при цьому не припиняючи стежити за робітниками і обмінюватися репліками зі своїм помічником, і сказав, що ця робота якраз для хлопця, який нічого не вміє. І ще додав, що зарплата мийника в них від виробітку, тому якщо Влад збирається тинятися без діла, замість того щоб догоджати клієнтам, то може відразу йти геть. Насправді, все це видавалося короткими порціями в паузах між виттям «болгарок», рокотом підйомників і його власних вигуків.
Дебютний вихід Влада мав відбутися наступного ранку. Простота, з якою йому повідомили про його першу в житті роботу, настільки збентежила Влада, що він перепитав, чи дійсно правильно зрозумів, і, отримавши позитивну відповідь, ледь стримався, щоб не зробити це знову.
Удома він повідомив батькам про свої скромні успіхи (відчуваючи при цьому якесь «темне» задоволення). Мати була на сьомому небі, а батько сприйняв мовчки й тільки ввечері буркнув, що якщо вже Влад швендятиме на СТО, то хай не буде дурнем і приглядається до справжнього ремесла біля рихтувальників чи мотористів, а не носитися весь день з гофрованим членом.
Коли Влад з'явився вранці на сервіс, його з порога відправили за пивом. Потім він кілька годин тинявся без діла, спостерігаючи за роботою автослюсарів (кілька разів його просили подати інструменти, потім він узяв участь у масовому штовханні мікроавтобуса з поламаною коробкою передач — у цьому були задіяні майже всі, разок його облаяли, коли він переплутав ріжковий ключ з торцевим… Загалом час не був витрачений даремно). І тільки ближче до обіду його підпустили до першої машини. Це був форд-ескорт кінця 80-х, готовий до здачі після капітального ремонту.
— Дивися й мотай на вус, — сказав один із робітників у заляпаній шпаклівкою робі (його імені Влад ще не знав), якому доручили провести з ним інструктаж. Від цього «дивися й мотай на вус» Влад ледь не пирснув. Але чоловік саме нагнувся до відра з водою, де в піні від шампуню плавали дві заслинені поролонові губки.
— Завжди треба починати з даху, — губка шльопнулася над тим місцем, де сидить водій, обляпавши Влада мильною водою. — Ясно?
Влад кивнув.
— Потім танцюєш униз. Коли дійдеш до фальшборту, відкрий двері, щоб помити пороги, до коліс приступай у кінці. Потім зі шланга. Дерзай…
Інструктаж зайняв рівно п’ятнадцять секунд.
Миття — понад годину. До кінця роботи у Влада жахливо нили плечі й спина, особливо спина, а сам він нижче пояса був мокрий до нитки. Майстер зміни, який проходив повз нього, сказав, що якщо Влад буде так повільно валандатися з кожною тачкою, то дрібні клієнти чекати не стануть, тому що мийка тут — лише необов’язковий доважок до основного сервісу. Мотай на вус, хлопче.
Але, на його щастя (хоча як на це подивитися), форд-ескорт виявився єдиною машиною, що мала потребу в душі. Як пояснив майстер зміни, зазвичай за день у них буває до десяти, іноді до п’ятнадцяти й навіть до двадцяти, а сьогодні просто день невдалий…
«І… наступного разу принеси гумові чоботи», — додав він, глянувши на Владові ноги.
Його ще двічі посилали за горілкою у невеликий магазинчик, розташований стратегічно вигідно — прямо через дорогу від воріт автосервісу, а потім, нарешті, на півтори години раніше відпустили додому. Так минув його перший робочий день.
Цей тиждень був особливо важким, але поступово Влад почав втягуватися. У якомусь сенсі мийка машин навіть почала йому подобатися.
Початковою точкою відліку в красі його кар’єри на СТО став момент, коли один із клієнтів, чию машину він щойно вимив, запропонував чайові (як правило, клієнти платили в касу, зокрема й за додаткове обслуговування). Владу й на думку не спало відмовлятися (гордо задерши підборіддя): він щодня спостерігав, як автослюсарі користалися з будь-якої можливості опустити купюру-другу собі в кишеню, дотримуючись незмінного принципу сфери послуг. Тому навіщо корчити з себе клоуна?
Але перший крок до свого ганебного вигнання він зробив сам. Через день або два йому спало на думку, що заглянути в бардачок чи під сидіння, — це зовсім невеликий гріх. Тобто взагалі не гріх: просто подивитися, що кладуть туди люди, які можуть викласти за усунення маленької подряпини на дверцятах або крилі більш ніж місячну пенсію його батьків. Кому від цього буде гірше? Ну й… оскільки чайові явно не квапилися перетворюватися на правило, стильні сонцезахисні окуляри з вузькими димчастими стеклами йому аж ніяк не могли здатися зайвими до наступного літа.