Для холостяків Задрипинська я була ласим шматочком. І мені подобалася їхня увага. Вони прикидалися вірними товаришами й безкорисливими донкіхотами, аби піддобритися й отримати джек-пот. Я могла запросити до себе на гостину кавалера й пригостити чим Бог послав. Сподівалася, що в закличному чоловічому квітнику мій внутрішній колібрі нарешті розгорне крильця та довірливо затріпоче ними, жадібно витягуючи довгий хоботок. Але ж ні.
Мій колібрі став опудалом.
21
Марко
Дорогою до ветеринара заглянув на автостанцію. Останній автобус, який прямував до обласного центру через Ксеньчин Задрипинськ, мав вирушати за годину.
Коли я почув про це, у моїй голові клацнув механізм і коліщатка затерлися злагоджено, витворюючи динамічну мелодію. Вона переповнила мої груди й надула їх вітрилами фрегата.
Я «доплив» до ветеринара, дядька Ярослава, і розповів йому про біду, що сталася зі свинею. Дядько знав мою сім’ю — колись нашу корову, яка перестала жуйку жувати, від нетравлення шлунка рятував.
Ветеринар сів у «Ниву», посадив мене біля себе, і ми погазували. Дорогою він із хитрим виглядом розповів кілька масних бородатих анекдотів, мовби ініціюючи в певний орден розпусників. Я гигикав у відповідь теж із хитрим виглядом. У дядька було руде посічене волосся. Я мимоволі торкнувся свого ірокеза, який до знайомства з вибілюванням мав таке ж, як у водія, забарвлення. Можливо, він теж родич маминого двоюрідного дідуся з Конотопа?
Коли ми прибули, свині стало зовсім кепсько. Вона лежала на боці й час від часу глибокодумно похрокувала, ніби ділилася враженнями від учорашньої вечірки під антипохмільний келишок розсолу.
Ветеринара це надихнуло на подвиги: він високо закачав рукави й перевзувся в кирзачі.
— Нічого, пройде, — заспокоював він маму.
— Якщо вона має здохнути, Ярику, то так і скажи, я її заріжу, — стурбовано відповіла та.
— Почекай, Зінко, зарізати завжди встигнеш, — мовив ветеринар і спробував заглянути в пащеку бідосі.
Я попросив матір вийти у двір.
— Мамо, я їду знову до Житомира: мій сусід по кімнаті, Остап, сьогодні в гуртожитку виставляється за свій день народження, — на ходу вигадав.
— Чому раніше не сказав? — нахмурилася мама. — Я ж нічого тобі не спакувала в дорогу!
— Я все сам! — запевнив. — Не турбуйся!
Поцілував її в щоку, вона любить, коли їй виявляють такі беззаперечні знаки уваги. Кинувся до будинку й нашвидкуруч запакував у дорожню торбу кілька банок консервації, висипав тарілку домашніх пряників та загилив туди ж капустину.
— Гроші, — пролунав пострілом мамин голос.
Мою спину від несподіванки обдало морозом. Мама всунула мені в руку скрючені банкноти.
— Я вже біжу, бувай! — мимохідь попрощався й щодуху помчав.
Біг настільки швидко, що слина збилася в роті нудотним клубком і я випльовував її, мов кров, із таким же мідним присмаком. Забіг до автобуса тоді, коли дверцята ось-ось мали зачинитися. Кинув водієві купюру, і він утомлено махнув рукою: сідай, студенте, вічно безбілетний…
Дорогою до Задрипинська встиг кілька разів відключитися й заглибитися у важкий сон — грозову теплу хмару. Одразу прокидався від того, що лобом боляче бився об віконне скло. Автобус заколисував, погойдуючись на дорожніх вибоїнах, він їхав у темряві, освітлюючи собі шлях підсліпуватими більмами фар кудись уперед, а може, задкував у минуле…
Автостанція Задрипинська не відрізнялася від тієї, що псувала краєвид у моєму містечку. Була хіба що дбайливіше підбілена вапном. Я глянув на папірець, залишений Ксенькою, і швидко зорієнтувався. У цьому не було нічого складного — у цьому містечку, як і в моєму, усього дві головні вулиці, означені звучними іменами великих міфічних діячів компартії. На одній з них жила сестра.
У під’їзді її будинку було тепло, біля дверей нижньої квартири на килимку дрімала маленька сучечка, від якої смерділо дустом. Вона показала мені дрібні чорні зуби й загарчала для годиться.
— Яка хороша собачка, — розказував їй, обережно обходячи. — Хороша…
Сучечка гаркнула, коли ступив на першу сходинку, що вела на другий поверх. Я підскочив і через секунду стояв біля заповітної квартири. Собака одразу заспокоїлася. Вона, мабуть, уважала себе швейцаром із функцією ліфтера.
Ксенька відчинила мені, і її вигляд був вартий візиту бригади психіатрів. У мене було враження, що вона на мене чекала.